Повітряне бомбардування Вервіля
Звіт на базу Бунгай
Посил.: витяг із журналу "Le fana de l'aviation" N°T6994
Бунгай, Саффолк, понеділок, 5 червня 1944 р., 23:00. Здавалося, на великій американській базі нічого не рухалося. На майже чорному небі ледь проступали темні та грубі силуети 33 квадримоторів В24"Liberator" 446-ї бомбардувальної групи. Але цей спокій був лише видимим. Tendus, керівники екіпажу чекали годинами перед своїм літаком. Вони знали, що великий день розпочнеться за кілька годин, і що мить за мить вони підуть у танок.
Насамкінець спікери скликали всі екіпажі на брифінги, наради, які передували кожній місії, для пілотів, штурманів, бомбардувальників. Була 11:30. Було зачитано наказ місії № 328, який стосувався всієї 2-ї авіадивізії. І, зокрема, 20-е крило, яке мало забезпечити 4 групи зі 114 американськими квадримоторами для ураження ворожих позицій прямо за пляжами В’єрвіля до Перцеї.
На чолі цієї повітряної армади летіли б 33 літаки 446-ї бомбардувальної групи, які атакували б укріплені пункти WN71 і 72 прямо під долиною Вірвіль (ціль 37 оперативного наказу).
Інша група з 33 літаків займатиметься об’єктом №36, укріпленою точкою WN73 (будинок Гамб’є).
Дві інші групи по 24 літаки кожна атакуватимуть WN74, точку Перцеї (об’єкт № 35) і WN70 над віллою Харделая (об’єкт № 38).
Кожен літак ніс близько 3 тонн бомб.
Ця перша місія була важливою, оскільки очікувалося, що вона трохи передуватиме нападу амфібії. Він зосереджувався на прибережних цілях В'єрвіля. Головна мета полягала в тому, щоб шокувати німців і відрізати лінії за пляжами, тому більшість літаків були озброєні 225 кг розривними бомбами та 45 кг осколковими бомбами.
.
Інструкції були дуже суворі. Літак, який потрапив у труднощі, міг повернути назад, поки не перетнув англійське узбережжя. Крім того, їм буде офіційно заборонено це робити. Рух буде одностороннім. Будь-який літак, що летить у протилежному напрямку в повітряних коридорах над Ла-Маншем, може бути збитий.
Нарешті, у своєму посланні екіпажам генерали Дуліттл і Ходжес рішуче наполягали на необхідності розтрощити оборону супротивника всією необхідною силою, але саме так, щоб не наражати на небезпеку війська союзників, висадка яких негайно послідує.
(подробиці)
зі своїми характерними кольорами
Було лише 2 години ранку, коли в Бунгаї рушив 33 «Liberator» з чорно-жовтими наносами 446-ї бомбової групи. Відкриває марш капітан Чарльз Райан, якого прозвали «Red Ass» (червоний зад) через червону подушку, яку він пришив внизу свого льотного костюма. На борту також перебував командир групи полковник Якоб І. Броггер.
Чотири двигуни Pratt & Whitney потужністю 1200 к. с. вигукували на повну потужність, ніби намагаючись підштовхнути літак, який надто тихо стартував, і полетіли майже на жаль, незважаючи на те, що він був важким. Позаду нього один за одним піднімалися літаки чотирьох ескадрилій групи. 33 гонщики: Раян, МакКоннелл, Хорнбакл, Вілліс, Хендерсон, Борегард, Крук та інші.
Усі літаки 446-ї групи прямували на північний захід, віддаляючись від Франції, фактично до зони збору 20-го крила, де вони наполегливо йшли, щоб сформувати свою «коробку», групу коробчатих бомбардувальників, перш ніж перетнути повітряний коридор, зарезервований для 20-го крила 2-ї авіабомбової дивізії.
Знову ж таки, організація була ретельною. Кожному підрозділу було призначено план польоту, розклад і правильно визначену мету. 2-й бомбовий дивізіон надає 16 ескадрилій з 6 або 8 B-24 "Liberator" проти Об'єктів 35-38 між 06:00 і 06:25.
Негода захистила німців. Дуже скоро стало зрозуміло, що погодні умови справді не сприятливі для союзників і що вони введуть процедуру бомбардування без видимості, тим більше точної... Звідси додаткові запобіжні заходи, щоб запобігти падінню бомб на піхотинців, які збираються висаджуватися.
Щоб гарантувати, що бомби розірвуться на відстані не менше 1000 м від штурмових військ, було вирішено відкласти скидання після моменту, визначеного радаром.
Ці зміни коливалися від п’яти секунд для запланованих обстрілів у годину H мінус 15 хвилин, до 30 секунд для тих, які були заплановані на H мінус 5. Крім того, план польоту передбачав заходження на посадку перпендикулярно узбережжю, що спрощувало навігацію та менш піддавало літакам зенітну зброю, одночасно усуваючи ризик неповаги з боку дружніх стрільців.
Після атаки всі літаки повернули праворуч, щоб повернутися до Англії, на захід від Котантена.
З огляду на авіаційні інциденти, близько 100 із 114 запланованих літаків брали участь у цих 4 місіях на Vierville та Percaea. Зльоти послідували з 1:55 ночі, і послідовні збори ескадрильї відбувалися майже як під час навчання, за винятком деяких, які не змогли знайти свого лідера. Також було кілька аварій та різноманітних поломок.
При проходженні англійського узбережжя літаки вишикувалися в шість рядів позаду керованого бомбардувальника, оснащеного радаром H2X, який давав зображення землі, замаскованої під хмарами. «Liberator» капітана Чарльза Райана досяг району об’єкта 37 (вниз від В’єрвіля) незадовго до 6 години ранку, за півгодини до години H. Було рівно 5:56 ранку, коли лейтенант Джейкобс, бомбардувальник Red Ass, наказав випустити 45- та 225-кг бомби на німецькі позиції Vierville-sur-Mer. Бомбардування тривало 20 хвилин, протягом яких тридцять льотчиків 446-ї бомбової групи скидали бомби над хмарами за вказівками літака-керівника.
Однак деякі не могли атакувати через щільність хмар, або, простіше кажучи, через те, що вони не змогли знайти свій пілотний літак.
Для екіпажів квадримоторів B24 "Liberator" видимість була відсутня; вони не могли бачити нічого, окрім інших "Liberator: тих, хто був приклеєний позаду свого, оснащеного спеціальним радаром. Коли бомбардувальник-керівник скидав свої бомби, інші робили те саме. Така система була абсолютно непридатною для поставленої мети, і це було також у випадку гарної видимості.
На висоті 6000 метрів, з густими хмарами внизу, небо, яке почало світлішати, знаючи, де ми знаходимося, могло бути загадкою. Багато пілотів не змогли визначити місцезнаходження. Наказ, якщо ми не бачимо ціль і не слідуємо за бомбардувальником-керівником, повертаємося з бомбами на аеродром.
На своєму квадримоторі лейтенант Джон Мейєр почув, як другий пілот скаржився на хмари по внутрішньому телефону. Він сказав: «Це чудова секретна зброя, яку знайшов Гітлер».
«Це був невтішний день, — сказав лейтенант Мейєр, — ми точно не виконали місію». Єдиним хорошим моментом була легкість німецької Flak, і не було Люфтваффе. «Це була одна з тих безризикових звичайних місій», — каже Меєр. Один відсоток літаків було вражено зенітною ракетою.
Ми не знаємо точно, де впали бомби, ймовірно, у сільській місцевості, розкиданій на південь від В’єрвіля, на стороні Лув’єра та Форміньї. Схоже, що кілька 88-міліметрових батарей з Flak на південь від RN13 постраждали. Ймовірно, жодна бомба не влучила в опорні пункти на узбережжі.
Були жертви серед цивільного населення, оскільки в Лув’єрі доярка та один із її маленьких синів загинули о шостій ранку від загубленої бомби. Вона була бабусею майбутнього мера В'єрвіля.