Спогади Michel Hardelay: 4–5 червня 1944 року

складання на осн
вказівки Michel Hardelay

(неділя, 4 червня)

«У неділю, 4 червня 1944 року, відбулося перше причастя парафії В’єрвіля. З цієї нагоди Раймонда (Х’ю, майбутній пані Ватель, було 12 років) отримала рідкісний на той час подарунок — гарний блакитний велосипед, про який я розповім пізніше, а Х’югет, яка жила в нашій безвиході, отримала дозвіл, щоб її батьки приїхали в заборонену територію на три дні для церемонія.
Вони мали вилетіти наступного вівторка й залишилися там майже чотири місяці.

У той час перше причастя, хрещення та вінчання були нагодою готувати виняткові страви з білого хліба та солодощів. У понеділок ми доїли залишки, а у вівторок намагалися повернутися до роботи.

Що стосується мене, не маючи можливості надолужити, і хоча я маю деякі плани знесених будинків, щоб викласти в мережу для ратуші з огляду на майбутні компенсації, я вирішив скористатися цим чудовим днем, щоб розпочати будівництво притулку в нашому маленькому саду, проект уже неодноразово переданий.

Я боявся не бомбардування з моря, а скоріше систематичного поливання узбережжя незадовго до висадки, щоб послабити оборону, залишаючи німцям мало вказівок на точку висадки.

Крім того, я дотримувався порад англійського радіо.
Була лише одна маленька галявина, вибору не було.
Я запланував траншею 1м25. глибоко з 6 сходинками, врізаними в землю на кожному кінці, грудки трави видалені та складені на плечах, щоб забезпечити схил висотою 55 см з боків, і підтримувати викопане сміття.

(подробиці) Погляд із WN 70 над віллою Харделей. Бачимо руїни вілли Маті

(подробиці) Німці на роботі здивовані
по повітрю (приблизно 19 травня 44 р.)

(подробиці) 19 травня 44 року американський літак P38 сфотографував пляж Vierville

(подробиці)

Подробиці Ескіз WN72 на фоні кадастрової площини та вказівки пана Харделея

(подробиці) Бункер 88-мм протитанкової гармати на стартері лівої протитанкової стінки
Нині пам'ятник Національній гвардії США

(подробиці) TCL, заряджений боєприпасами, перед віллою Харделея, фото зроблено наприкінці червня 44 року

Офіцер, який зупинявся в будинку мера, віддав свою білизну в свою звичайну пральну машину. Вона побачила, як він прийшов у понеділок, і попросила негайно віддати його, поки білизну замочують. Він дістав це все з води і незабаром покинув комуну.

Нарешті я пообіцяв Шлехту, німцю, який спостерігав за командою підривників на пляжі і який був не таким поганим, як можна було б сказати з його імені («Шлехт» означає поганий німецькою), спуститися з мотузкою, щоб пересунути дві важкі залізні балки.
Попереднього тижня я був частиною команди, яка відповідала за знесення... мого власного будинку. Але оскільки флігель був побудований незадовго до цього і складався з балок і великої бетонної плити в нижній частині, я знав, що німці не мають необхідного обладнання, щоб подолати ці конструкції, і я не хотів завдати непоправної шкоди падінням важких елементів на плиту на першому поверсі.
Зі свого боку німець отримав наказ розчистити непошкоджені балки. Тому він погодився зняти їх за допомогою мотузки.

Минулого тижня я був свідком досить неприємного інциденту, який довів, що німці мали синій страх перед авіацією союзників.
Таким чином, ми всі четверо під наглядом Шлехта виймали шеврони з рами, тоді як німці на березі штовхали кілька стовбурів дерев, щоб завершити свій пристрій - вони зробили це за допомогою реквізованих пожежних насосів - коли ми почули шум авіаційних двигунів, це були легкі британські бомбардувальники, які йшли атакувати батарею Енглесквіля.
Вони проходили в бритвах на пляжі в 150 м. з нас. У команді німців на піску була паніка: четверо лежали під кіньми, двоє під причепом помпи, двоє сховалися за деревами, решта побігли в бік бульвару; Що стосується Шлехта, ми знайшли його на дні підвалу.
Але англійці не розстріляли цю легку здобич. У понеділок, 5 червня, рано вдень я взяв велику мотузку та пакунок, щоб до речі кинути на пошту. Цей пакунок, який містив смажену телятину і призначався нашим двоюрідним братам у Кламарі, ми дізналися пізніше, незважаючи на події, що він був добре прийнятий ними - bravo la Poste, яка на той час виконувала чудову роботу.
Я боявся, що мене відштовхнуть назад до охоронної станції, яка все ще була біля протитанкової стіни, і мені доведеться розвернутися.

На мій превеликий подив, протягом майже чотирьох років цей прохід спостерігали вдень і вночі, не було жодного німця, щоб утримати шикану стіни, ані гармати 88. Бар’єри з колючого дроту були відкриті для проходу мереж, що розмежовували дві зони, і я вийшов на тротуар дамби в чудову погоду, тепле сонце компенсувало невеликий морський вітерець, який сильно хвилював його.
(Це сонце контрастує з усіма іншими повідомленнями про погану погоду того дня, можливо, це був змінний час злив?)
Я дивився на гребінь скелі, боячись отримати від вартового наказ повертати назад, але там теж не було солдата.
Шлехт був дуже здивований, побачивши, що я прибув без супроводу.

Я дав йому мотузку і пішов тим самим шляхом у протилежному напрямку, пропрасувавши мережу колючого дроту перед дверима бульвару, верхній дріт було знято для проходу команди, і цього було достатньо, щоб не рухати маленький гладкий дріт оповіщення, розміщений у центрі, і перетягнути інші чотири колючі дроти, натягнуті на 60 см від землі в їхній нижній точці.

Я пішов додому, не зустрівши жодної душі, яка вижила й взялася завершити плани, які вимагала ратуша, яка постачала мені масляний папір (папір з сіркою), а багатошаровий папір було неможливо отримати.

Майже весь вечір шоу BBC було присвячено особистим повідомленням. За попередній тиждень їх кількість зросла; до кінця тижня, якби Мельпомена покинула свою «зелену траву», натомість Верлен з’явився з «довгими скрипками осені», а в понеділок увечері він був завершений своєю римою, повтореною тричі. Звичайно, це збільшення було готове для роздумів, але оскільки я не знав його значення, я не міг вивести з нього жодної інформації, крім того, що великі операції були близькі.

Я обіцяю собі, що вони добудують мій притулок якомога швидше, якщо можливо, наступного дня.