На автобусній зупинці, 7 червня — спогади Мішеля Арделе (5b).
ДЛЯ ПАМ’ЯТІ ці спогади розділені на кілька розділів, класифікованих у хронологічному порядку:
011 — В'єрвіль в умовах окупації (0)
1101 — Дні, що передували 6 червня (1) 2321 — Ніч із 5 на 6 червня та світанок 6 червня (2) 2322 — У той самий час, біля автобусної станції у В'єрвілі (Vierville), в районі Колібьоф (Colibeufs) (2bis) 3131 — Ранок 6 червня, з 6:00 до полудня. (3) 401 — Друга половина дня та вечір 6 червня (4) 511 — Ранок 7 червня (5) 516 — На автобусній зупинці 7 червня, у Колібеф (5b) 561 — У другій половині дня та ввечері 7 червня, під час бомбардування перехрестя... (6) 701 — 8 червня, село В'єрвіль, разом із капітаном Гардінером (з відділу цивільних справ) (7) 7011 — 8 червня, маєток Тан (Than Manor) і Вомісель (Vaumicel) (8) 7012 — 8 червня, Ваквіль. (9) 702 — 9 червня та наступні дні. (10)
На автобусній зупинці:
(«Цю інформацію було отримано від одного з двох синів отця Луї (Колібьофа), який через чотирнадцять років став моїм швагром».)
Після інциденту, що заблокував перехрестя під час проходу піхотинців, командування — яке напередодні ввечері розмістилося в невеликому кар'єрі на вулиці Рю-де-ла-Мер (цей кар'єр згодом активно використовуватимуть інженерні війська США для облаштування проїздів) — вирішило провести обшук будинків і тимчасово ізолювати цивільних осіб, які мешкали на захід від перехрестя, з метою перевірки їхніх документів.
Біля автобусної станції військові, помітивши чорний отвір входу до підвалу, наказали людям, що там ховалися, вийти назовні. Ті провели ніч у підвалі разом із собакою та свинею, яку відгодовували. Хтось навіть зробив кілька пострілів; кулі рикошетили від стін, чим розлютили матір Жанну (Колібьоф). Вона схопила офіцера за краї кітеля й вигукнула: «У підвалі діти! Ви хочете нас усіх повбивати?!»
Згідно з прийнятим рішенням, отцю Луї та двом його синам наказали вийти з підвалу;
під конвоєм їх відвели до кар’єру. Чоловікам наказали покласти руки на потилицю, але отець Луї відмовився, заявивши:
«Американець не повинен просити про таке у француза, який пройшов через війну 1914–1918 років».
Отже, близько 10:30 ранку їх усіх відвели до кар'єру. Там вони зустріли близько 50 чоловіків із організації Тодта (Organisation Todt), які евакуювалися із замку — принаймні, я припускаю, що це були робітники з країн-союзників, тоді як керівники та інші воліли піти слідом за німцями.
Близько 11-ї години ранку підрозділ вирушив до берегів річки Рюке (Ruquet) поблизу Сен-Лорана.
Шлях був спокійним і відносно легким, якщо не брати до уваги уламки техніки, які доводилося оминати, та численні тіла американських солдатів, що лежали на узбіччі вздовж моря — особливо в секторі «DOG RED» (навпроти Сен-Лорана), де вони подекуди були складені в чотири шари.
Після прибуття в Сен-Лоран — внаслідок наказу, відданого командиру колони без відома самих людей, — їм повідомили, що всі вони можуть повернутися до своїх домівок у В’єрвілі.
Але зворотний шлях зовсім не був схожий на дорогу туди — це була справжня «голгофа», а не прогулянка.
Німці розпочали контратаку, і на пляж хаотично падали міни та снаряди великого калібру.
Їм доводилося неодноразово плазом притискатися до землі — часом просто поруч із трупом, — щоб урятуватися від осколків.
Повернення до виходу з пляжу біля В'єрвіля зайняло понад дві години; вони дісталися свого підвалу незадовго до зібрання цивільних, на яке їх не запрошували (о 17:00).
(подробиці) Жанна Колібеф
(подробиці) Сім'я Колібьоф у 1947 році
