7 червня 1944 року, вид на Англесквіль-ла-Персе
(уривок із видання «Відродження Бессену» / «La Renaissance de Bessin»)
«Ніч із 6-го на 7-ме число минула досить тихо. Знову впало кілька снарядів. Гадаю, це робота німецьких батарей із Ла-Камб».
«О 7:30 ранку ми спостерігаємо за танками, що рухаються в бік Гранкампа; обабіч них — піхотинці, які кидають дітям цукерки».
"(...) (Пізніше, 7-го в другій половині дня, або, можливо, 8 червня) я вирушаю до В'єрвіля в пошуках американського лікаря. Але у В'єрвілі мене заарештовують, тримають під наглядом і допитують. Мене відвозять до табору в Сен-Лорані. Ця подія дає мені нагоду побачити велич висадки десанту в усій її реальності. Сапери, серед страшенного гуркоту, підривають міни на пляжі — десятками за раз. З кораблів вивантажується потужна техніка; вона з'являється з хвиль, наче краби, і, долаючи прибій, виповзає на берег, прямуючи дорогою до В'єрвіля (ймовірно, це були амфібійні вантажівки типу DUKW). Також видно шлях, щойно прокладений у скелі, який з'єднується з дорогою на Порт-ан-Бессен."
«(...) (Згодом) солдати супроводили нас до в’їзду в село. Там я зустрів свою сім’ю та інших жителів вулиці «Гай-Роуд» (High Road), яких евакуювали ще вранці через ворожий обстріл — саме під час нього загинув єдиний американський солдат, що поліг в Англесквілі (Englesqueville). Уночі ми всі повернулися до своїх осель, які вціліли, і відновили звичне життя. Протягом наступних днів ми швидко знайшли спільну мову з десантниками: серед них виявилися ті, хто розмовляв французькою і навіть нормандським діалектом». Нам легко помітити в них французьке коріння.
«(...) Вже кілька тижнів ми бачимо нове спорядження. Хоча вдалині все ще чути гарматні постріли, ми твердо переконані: "боші" (німці) пішли назавжди, і наближається світанок їхнього повного розгрому та нашої перемоги».