Штучна гавань на Omaha Beach

Щоб забезпечити прибуття підкріплень і постачання на пляж «Омаха» після 6 червня 1944 року — і до моменту введення в експлуатацію повноцінних портів, таких як Шербур або Гавр, — союзники запланували спорудження штучних портів у місцях висадки.

Розраховані на використання лише в літній період, вони мали два типи форми:

«Gooseberry» («Аґрус») — це були прості хвилерізи, створені зі старих, навмисно затоплених суден; такі кораблі-блокувальники називали «Corncobs» («Качани кукурудзи»). Хвилеріз на пляжі Омаха отримав назву «Gooseberry 2». Також існував «Gooseberry 1» на пляжі Юта, а на британських пляжах — «Gooseberry 3», «4» та «5». Ці хвилерізи слугували укриттям для невеликих плавзасобів. Їх мали встановити в період із 7 по 10 червня 1944 року. Доповненням до них слугували проїзди, сформовані з металевих кесонів (так звані «Causeways» — шляхи, складені з понтонів NLP, тобто «Navy Lightered Pontoons»), які під час відливу опинялися на березі... тримається на плаву під час припливу.

Проте планувалося облаштувати дві значно складніші гавані, що включали великі доки, захищені дамбами зі стаціонарних кесонів (тип «Фенікс») і плавучих хвилерізів (тип «Бомбардон»). З узбережжям їх з’єднувала складна система плавучих доків (тип «Лобніц») і плавучих мостів (тип «Вейл»).

Ці штучні гавані отримали назву «Малберрі» (Mulberry): «Малберрі A» біля пляжу Омаха та «Малберрі B» в Арроманші. Їх мали встановити в період із 8 по 20 червня 1944 року.

Перші елементи портових споруд для пляжу Омаха прибули 7 червня; їх монтаж розпочався негайно під керівництвом капітана Кларка (оперативне з'єднання CTF 128) та його заступника, капітана Стенфорда. У їхньому розпорядженні були батальйони військово-морських інженерів — так звані «CB» або «Seabees» («морські бджоли»), зокрема 108-й та 1006-й батальйони.

Порт обслуговували інші батальйони морських будівельників (Seabees), які мали в розпорядженні десантні судна (LCT, LCM, LCVP), десантні баржі (LBV), а також 20 самохідних понтонів типу «Rhinoferry» (зі складу 111-го будівельного батальйону). Усі ці транспортні засоби могли здійснювати розвантаження суден, що підходили до берега, а також десантних кораблів типу LST (із відкидною носовою апареллю). Вантажі та техніку вивантажували або безпосередньо на пляж, або на спеціальні плавучі естакади («causeways»).

Невеликі каботажні судна та танкодесантні кораблі (LST) могли швартуватися безпосередньо до плавучих причалів системи «Лобніц» (Lobnitz) або ж викидатися на берег.

Вже 8 червня, після просування американських військ углиб території та роботи саперів, ситуація на пляжі значно покращилася.
З одного боку, ворожі батареї більше не вели вогонь по зоні висадки, а з іншого — дві спеціальні інженерні бригади спрацювали ефективно. Пляж був майже повністю очищений від мін та уламків, а вздовж нього було облаштовано дорогу з двостороннім рухом. Через гальковий схил (або дамбу) до цієї дороги проклали численні під’їзні шляхи, щоб полегшити пересування на пляжі.

На суходолі операції здійснювали 5-та та 6-та спеціальні інженерні бригади (ESB), а також 11-та портова рота (останній підрозділ підпорядковувався Транспортному корпусу, а не Інженерному). Усі вони були об'єднані під командуванням Тимчасового угруповання спеціальних інженерних бригад (PESBG) на чолі з генералом Ходжем. Ці підрозділи відповідали за розвантаження, залучаючи свої портові роти (докерів) та роти амфібійного транспорту (використовувалися вантажівки-амфібії DUKW, відомі як «качки» — англ. *ducks*).

• 5-та група інженерного забезпечення (5th BSE) під командуванням полковника Галлатта відповідала за східну частину (від Рюке до Кольвіля).
• 6-та бойова група (командир — полковник Малліган; він перебрав командування після евакуації полковника Томпсона, який був тяжко поранений 6 червня) відповідала за західну ділянку (від В'єрвіля до Рюке).
• 11-те портове управління (командир — полковник Віткомб; командний пункт розташовувався в замку В'єрвіль) відповідало за експлуатацію штучного порту «Малберрі» (Mulberry) з моменту його запланованого введення в дію 18 червня (а також за так звані «допоміжні» порти в Ізіньї та Грандкампі). Згодом, після того як 21 червня причали та плавучі мости «Малберрі» були зруйновані, 11-те портове управління продовжило роботу — подібно до підрозділів BSE — навпроти В'єрвіля, на ділянках узбережжя «Чарлі» (Charlie) та «Дог Грін» (Dog Green). Наприкінці липня 11-те портове управління (11th Port) було виведене з пляжу «Омаха» та перенаправлене на виконання інших завдань у зв’язку з розширенням Нормандського фронту в напрямку Шербура й Бретані.

Наприкінці червня Тимчасове угруповання було розформоване, а на його зміну прийшло «Командування плацдарму Омаха» (Omaha Beach Command). Разом із двома спеціальними інженерними бригадами воно забезпечувало функціонування плацдарму Омаха аж до його ліквідації в грудні 1944 року.

У наведеній нижче таблиці вказано обсяги вантажів, що вивантажувалися щодня до 26 червня, з розподілом між двома бригадами та 11-ю портовою групою. Дані демонструють спад вантажообігу протягом чотирьох днів шторму (19–22 червня), який завдав непоправної шкоди гавані «Малберрі» (Mulberry). Після цього було укріплено хвилеріз «Гусберрі» (Gooseberry), а розвантажувальні роботи продовжилися високими темпами. Для цього використовувалися стандартні десантні засоби (LCT, DUKW, понтонні пороми «Райно» (Rhinoferry), висадка великих десантних кораблів (LST) безпосередньо на берег тощо) за сприятливих погодних умов.

Збільшення обсягів перевезень до показників, що значно перевищували очікувану теоретичну пропускну здатність, остаточно довело: для висадки великої кількості військ, техніки та вантажів у літній період немає потреби у плавучих доках, складних мостових спорудах чи великих захищених гаванях. Водночас, незалежно від наявності тих чи інших інженерних споруд, вирішальним фактором залишалися погодні умови.

У доданих таблицях наведено статистику руху в порту Омаха-Біч. З червня по грудень 1944 року

Цей знімок району пляжу Омаха був зроблений у серпні 1944 року німецьким реактивним літаком Arado 234. Летячи зі швидкістю 800 км/год на висоті 20 000 метрів над рівнем моря, він був абсолютно ...невразливі й навіть невидимі для неозброєного ока. Цю картину дуже точно відтворили німецькі служби, які вміли розпізнавати судна, що використовувалися союзниками.

Дивіться спогади про Мішель Арделе про пляж і порт