Спогади Michel Hardelay про пляж і гавань

Спогади Мішеля Арделе: про вечори, пляж і порт

«Увечері 8 червня ми дізналися про те, що згодом стало ритуалом у сутінках: зенітна гармата випускала димовий снаряд у чисту ділянку неба — бажано на висоту десяти тисяч футів, — після чого кожна батарея наводилася на цей високолетючий снаряд, який вказував напрямок і швидкість...» ...вітер. У такий час просто необхідно було мати дах над головою. Зрештою, було встановлено аеростати загородження.

У разі Під час нічної грози аеростати — чия металізована оболонка була з’єднана з лебідкою тонким сталевим тросом — діяли як громовідводи, тому наполегливо рекомендувалося триматися подалі від лебідок.

Якщо радари виявляли ворожий літак, лунав звуковий сигнал, і всі прожектори — як на березі, так і на кораблях у морі — одночасно гасли. Справді, висадка військ тривала і вдень, і вночі при штучному освітленні, що заливало небо; це світло, мабуть, було видно здалеку — судячи, принаймні, з того, що я бачив у порту Арроманш, який був помітний навіть із мого дому.

«У п'ятницю, 9 червня, я вирішив — попри заборону — спуститися вниз і подивитися, що залишилося від нашої вілли».

На вершині скелі я зустрів двох солдатів; хоча вони й були здивовані, але пропустили мене. У заглибленні, яке, ймовірно, було підготовлене за допомогою бульдозера, стояв їхній джип; самі ж солдати, схоже, відповідали за наведення барж. На скелі був встановлений великий щит із двозначним числом — це був орієнтир для кораблів. Такі знаки були розміщені вздовж узбережжя з інтервалом у триста метрів.

Я пішов стежкою вниз; мережу колючого дроту, яка перегороджувала шлях посеред схилу, було перерізано, і незабаром я опинився в приміщенні, що колись було літньою вітальнею. Четверо чоловіків під керівництвом унтер-офіцера пробивали в стінах шпури для вибухівки за допомогою відбійного молотка. Я підійшов до нього і сказав, що маю намір відбудувати будівлю на існуючих стінах. Він одразу наказав своїм підлеглим припинити роботу; ті відклали інструменти й пішли разом із ним підривати сусідню... будинок.

«На початку наступного тижня, з приводу якихось паперових справ у мерії — вже й не пригадаю, яких саме, — я познайомився з полковником Віткомбом, який очолював служби 11-го порту в замку В'єрвіль. Це був чарівний чоловік, який досконало володів французькою мовою і поставився до мене по-дружньому».

Мішелю Арделе (Michel Hardelay) дозволено увійти до командного пункту 11-го портового управління, що розміщувався в замку В'єрвіль.

Під час обідньої перерви (ймовірно, близько 16 червня) він запропонував мені спуститися разом із ним, щоб помилуватися «його портом». Неподалік від місця, де колись був готель «Казино» (а зараз стоїть пам’ятник 29-й піхотній дивізії армії США), нас зупинив військовий поліцейський. Він ввічливо зауважив полковнику, що цивільним особам вхід до порту заборонено. Тож ми залишилися там, але вже змогли розгледіти значну частину нашого об’єкта спостереження: понтони типу «Фенікс» були встановлені на своїх місцях, оперізуючи порт із західного боку; також піднімалися плавучі причали — що досить цікаво, вони розташовувалися якраз на місці старого порту В’єрвіль (що датується XVI століттям), залишки якого можна побачити й сьогодні.

Перед бетонним будинком, який німці не змогли зруйнувати (хоча від вибухів американської пластикової вибухівки конструкція змістилася), було облаштовано пандус. Перед нашою вузькою дорогою, що веде до моря (тобто на полі навпроти замку), будували шлях для важкої техніки; бульдозери прокладали спуск у бік Монт-Олів (вона й досі пам’ятає, як вони врізалися в скелю). Цей шлях призначався виключно для того, щоб «качки» (амфібійні транспортні засоби) могли спускатися на пляж; ними керували темношкірі портові робітники, чий табір розташувався за нашим будинком.

Насправді, на самому початку висадки амфібії DUKW («качки») доставляли припаси та боєприпаси безпосередньо в бойові підрозділи, але в міру віддалення лінії фронту це завдання все частіше перекладалося на вантажівки GMC.
(щойно лінія фронту просунулася вглиб, усі вантажі почали надходити до складів, розташованих у полях у глибині території. На самому пляжі діяли спеціальні перевалочні пункти, де гусеничні крани перевантажували майно з амфібій DUKW у вантажівки GMC)

Через два дні (ймовірно, 18 червня) — тобто напередодні шторму — я зустрівся з полковником; він був у піднесеному настрої й привітав мене словами: «Учора ми перевищили середній показник вантажообігу порту Нью-Йорк».
Наступного дня постала картина спустошення: більшість великих понтонів затонули, плавуча дамба була покручена, наче штопор, а навколо неї пішли на дно дрібні баржі та човни.

Усе довелося робити заново — і вони зробили це знову...