Просування роти C/116 від пляжу до В'єрвіля.
У секторі «Дог Вайт» (Dog White), між першим кладовищем і віллою Рішара, рота C 116-го піхотного полку висадилася близько 07:10 у відносно сприятливих умовах і зазнала лише незначних втрат, проте...
Чоловіки розмістилися вздовж схилу, вкритого галькою, біля підніжжя стіни з колод на морському узбережжі.
Частина цих сил прибула з інших підрозділів 116-го полку;
також були присутні окремі групи інженерних військ (121-й та 147-й інженерні батальйони).
Одразу за ними висадився 5-й батальйон рейнджерів.
Загалом ця група налічувала близько 700 піхотинців, рейнджерів і кількох саперів.
Початок руху всіх цих підрозділів був зумовлений присутністю генерала Коти та командної групи 116-го полку, які висадилися в тому ж місці близько 07:30. Перебуваючи під ворожим вогнем — під час якого полковник Кенхем отримав поранення в зап’ястя, — ці офіцери ходили вздовж схилу, спонукаючи офіцерів та сержантів піднімати своїх бійців у наступ.
див свідчення солдатів роти C 116-го полку, зібрані лейтенантом Шеа
Ця місцевість (де старі вілли були повністю зруйновані) сприяла просуванню рівниною за дорогою та підйому на скелі. Найближчі німецькі опорні пункти розташовувалися за кілька сотень метрів з обох боків; попри велике скупчення військ, ця ділянка не зазнала зосередженого вогню.
Густий дим від палаючої трави на схилах скель тягнувся в східному напрямку. Від вкритого галькою схилу до підніжжя скелі було всього 150 метрів, проте ця рівна місцевість, подекуди заболочена, була майже цілком відкрита — за винятком кількох руїн, там не було жодного укриття.
Просування роти «C» 116-го полку розпочалося близько 7:50 ранку. Уздовж дороги, що межує з узбережжям, тягнулася подвійна мережа переплетеного колючого дроту.
Рядовий Інграм Е. Ламберт перестрибнув через стіну, перетнув дорогу й підготував подовжений підривний заряд (так званий «бангалорський подовжений заряд»). Коли він спробував активувати запал, той не спрацював, а сам Ламберт загинув від кулі. Командир взводу, молодший лейтенант Стенлі М. Шварц, також перестрибнув через стіну й виправив несправність запалу. Вибух пробив широкий прохід; перший боєць, який спробував пройти крізь нього, загинув, але інші рушили слідом і змогли сховатися в кількох порожніх траншеях неподалік від дороги. Там до них приєдналася ще одна група, яка подолала загородження, перерізавши колючий дріт. Через 5–10 хвилин, поки інші підрозділи перетинали дорогу, прямуючи до траншей, ця група рушила в бік скелі.
Схил був голим і не надто крутим; піднімаючись угору, бійці знаходили невеликі складки місцевості та заглиблення, що слугували укриттям від вогню стрілецької зброї. Німецькі оборонні позиції на цій ділянці сектору «Дог Вайт» (Dog White) мали небагато вогневих точок — деякі з них були порожніми, — з’єднаних між собою глибокими траншеями, що проходили вздовж самого гребеня схилу.
Схил і дим забезпечували надійне укриття, проте просування сповільнювалося через страх перед мінами.
Бійці вишикувалися у вузьку колону; вони обережно обстежували землю перед собою, просуваючись у західному напрямку вузькою стежкою.
У траншеях на гребені ворога не виявили.
Колона просунулася приблизно на двісті метрів на рівні, відкриті поля і зупинилася, зіткнувшись із епізодичним кулеметним вогнем десь на флангах.
Це була єдина ознака опору ворога; рота «C» 116-го полку втратила лише півдюжини солдатів відтоді, як залишила вкритий галькою схил.
Капітан Бертьє Б. Гокс, який під час висадки отримав розтягнення зв’язок, дістався вершини разом зі своїми людьми.
Близько 8:00 ранку всі вони вже були на скелі, але їм довелося зайняти позиції просто неба, на відкритій місцевості.
Генерал Кота також дістався гребеня над центральною частиною пляжу В’єрвіль. Кота та командна група 116-го полку (під командуванням полковника Кенхема) витратили чимало часу, розділяючи підрозділи, що перемішалися з рейнджерами. Просування відновилося лише близько 10:00. Довелося організувати групи вогневої підтримки та маневрені групи. Одна з груп вела безперервний вогонь по німецьких позиціях, тоді як інші пересувалися відкритою місцевістю. Зрештою, німці зникли.
Рота «C» 116-го полку, разом із генералом Котою, що йшов позаду головної групи, вийшла на дорогу, яка вела до В'єрвіля через Амель-о-Претр (Hamel-au-Prêtre). Вони попрямували до В'єрвіля, куди увійшли трохи пізніше 10:00. На околицях стрілянина була дуже рідкою; до того ж, через село вже пройшли рейнджери та підрозділ Тейлора — за годину чи дві до цього.
У В’єрвілі американці ...зустріли перших французьких цивільних.Жодних бурхливих проявів радості не було — хіба що короткі привітання. Французи здебільшого ховалися в нашвидкуруч облаштованих укриттях, рятуючись від снарядів і куль; дехто намагався втекти в сільську місцевість.
Загалом, коли американці проходили через село, вони й місцеві жителі просто мовчки роздивлялися одне одного. (Див. також свідчення пані Дюбуа)
Бійці роти «С» згадують, як Кота йшов вузькою головною вулицею, крутячи свій «Кольт» на вказівному пальці — наче справжній стрілець із часів Дикого Заходу.
На захід від В’єрвіля Кота направив наявних там рейнджерів (із рот A та B 2-го батальйону рейнджерів) у бік Пуент-дю-Ок (Pointe du Hoc).
На виході із села вони зіткнулися із запеклим опором.
Коли їхній рух уперед було заблоковано, Кота кинувся в голову колони й допоміг командиру підрозділу організувати сили.
Рота «C» 116-го полку пройшла через В'єрвіль без опору, після чого її спрямували на захід, дорогою на Гранкамп, у напрямку мису Ок (Pointe du Hoc).
Приблизно за 500 метрів від В'єрвіля просування підрозділу було зупинено кулеметним вогнем із боку живоплотів.
Протягом двох годин американці намагалися обійти позиції ворога, але їх знову й знову зупиняв вогонь з інших точок.
Усі спроби перетнути відкрите поле припинялися вогнем гвинтівок і кулеметів із відстані 200–300 метрів.
Схоже, що Німці з 9-ї роти 726-го полку, підрозділ із Грюші (Gruchy). Вранці було розгорнуто оборонний заслін на захід від В'єрвіля.
Ймовірно, підтримку надавали окремі підрозділи 513-го батальйону 30-ї мобільної бригади, які вночі прибули з боку Кутанса до висоти Ок (Hoc) та опорного пункту WN74 біля Персе (Percée).
Саме під час цих боїв загинув капітан Грюндшлосс, командир 9-ї роти.