Попередній
бомбардування
Повітряне бомбардування виявилося цілковитим провалом.
Планувалося залучити чотиримоторні бомбардувальники «Ліберейтор» (Liberator), але вони летіли на великій висоті, над хмарами.
Оскільки точність бомбометання була низькою навіть за ясної погоди, командування союзників вирішило закласти додатковий «запас безпеки» відносно цілі. У результаті центр зони ураження змістився на кілька сотень метрів, а іноді й на кілька кілометрів південніше від наміченої цілі.
Стало очевидно, що бомби ніяк не могли влучити у флотилії десантних суден, які в той самий час на повній швидкості наближалися до берега.
У результаті бомби розлетілися по місцевості, не завдавши жодної шкоди німецьким оборонним спорудам.
Корабельні артилерійські обстріли виявилися більш ефективними — особливо у виконанні традиційних бойових кораблів: лінкорів, крейсерів та есмінців. З іншого боку, наявні свідчення вказують на те, що ракети, випущені з десантних суден типу LCT(R), здебільшого падали в море. Насправді, вести прицільний вогонь або коригувати стрільбу з таких установок було неможливо. Тривалість обстрілу іншими кораблями була недостатньою для того, щоб порушити систему оборони німців.
Загалом, ці бомбардування виявилися дуже малоефективними.
(подробиці) схема запланованої висадки
На ділянках «Фокс Грін» (Fox Green) та «Ізі Ред Іст» (Easy Red East)
Танки
У цих секторах із 24 плаваючих танків роти «C» 741-го батальйону (на ділянці «Фокс Грін») та половини роти «B» того ж батальйону (на ділянці «Ізі Ред Іст»), спущених на воду приблизно за 5500 метрів від берега, майже всі затонули в перші ж хвилини руху. Лише два змогли дістатися берега самостійно, а ще три були доставлені на пляж десантним судном LCT 600, чия апарель була пошкоджена першим вивантаженим танком типу DD.
З п’яти десантних барж (LCT), що перевозили 10 стандартних танків роти A/741 та 5 танків-бульдозерів (призначених для секторів «Фокс Грін» — 2 баржі, та «Ізі Ред» — 3 баржі), лише кілька дісталися берега в секторі «Фокс Грін» (LCT 2339, 2425, 2287), причому часто із запізненням. Баржа LCT 2049 затонула разом із вантажем. Ще одна, LCT 2037, попрямувала до сектору «Фокс Ред».
Загалом, починаючи з 6:30 ранку, на цю ділянку — сектор «Фокс Грін» (Fox Green) — мали висадитися близько 6 стандартних танків і 3 танки-бульдозери. Однак багато з них опинилися поблизу 88-мм гармати опорного пункту WN 61 і були знищені ще до того, як цю гармату вдалося подавити. Лише ті машини, що перебували на достатній відстані — у секторі «Ізі Ред» (Easy Red), — змогли продовжити діяти.
Штурмова піхота, 1-ша хвиля (6:30)
Штурмові піхотні роти, призначені для секторів «Ізі Ред Іст» (Easy Red East) та «Фокс Грін» (Fox Green), були цілковито дезорієнтовані через дим і припливні течії.
Підрозділи F/16 мали висадитися в секторі «Ізі Ред Іст» (Easy Red East), а I/16 та L/16 — у секторі «Фокс Грін» (Fox Green).
Насправді ж усі вони висадилися значно східніше.
Підрозділи I та L/16 прибули із запізненням, у секторі «Фокс Ред» (Fox Red) (опис їхніх дій див. у розділі, присвяченому виходу F1 та Кабуру).
У секторі «Фокс Грін» (Fox Green) висадилися підрозділи роти F 16-го піхотного полку, які прибули разом із ротою E того ж полку (призначеною для сектору «Ізі Ред Вест» — Easy Red West), а також чотири десантні катери (LCVP) зі складу 116-го піхотного полку, що мали прямувати до сектору «Ізі Грін» (Easy Green, район Сен-Лоран).
На цьому пляжі загалом опинилося близько п’ятнадцяти десантних катерів (LCVP) рот E та F 16-го полку, а також роти E 116-го полку (29-та піхотна дивізія); вони потрапили під нищівний вогонь із опорних пунктів WN 61 та WN 62. Ці підрозділи зазнали величезних втрат на ділянці «Фокс Грін» (Fox Green), перш ніж дістатися до вкритого галькою схилу, який слугував укриттям від кулеметного вогню, але не захищав від мінометних мін.
До того ж, вибухи серед гальки створювали додаткові смертоносні уламки каміння.
Бійці були притиснуті до землі й не могли вибратися з пляжу.
{Ймовірно, фотограф Роберт Капа перебував в одному з десантних катерів (LCVP) роти E 116-го полку.
Він швидко повернувся назад і зумів привезти унікальні знімки того, як американські солдати долають пляж під вогнем німецьких кулеметів}.
У секторі «Ізі Ред Іст» (Easy Red East) підійшли лише три десантні катери (LCVP) — за дещо кращих умов: один із роти E/16, що прямував до «Ізі Ред Вест» (Easy Red West) (під командуванням лейтенанта Сполдінга — про нього ми ще згадаємо), і два катери з роти E/116, що опинилися окремо від основних сил у секторі «Ізі» (Easy). Сектор «Грін» (Green). Вони зазнали втрат на пляжі, але не перебували під безпосереднім вогнем німецького опорного пункту (WN).
«Групи прориву» (Gapteams) зі складу SETF
На цих ділянках було заплановано роботу п’яти груп із розчищення проходів (gapteams): групи 12, 13, 14 — на секторі «Ізі Ред Іст» (Easy Red East), а групи 15 і 16 — на секторі «Фокс Грін» (Fox Green); час прибуття — 06:33. Як і в інших місцях, ці підрозділи були розосереджені.
Схоже, що в цей район прибули три групи для пророблення проходів (16-та, 11-та та 15-та) — із запізненням у середньому на 15 хвилин, близько 6:45 ранку. Оскільки їм потрібно було завершити роботу до підйому рівня моря (тобто до 7:00 ранку), вони не встигли виконати поставлене завдання.
Втрати були дуже значними, адже групи діяли в зоні обстрілу з опорних пунктів WN 61 та WN 62; характер завдання змушував їх працювати на пляжі, не маючи змоги одразу сховатися на схилі, вкритому галькою.
Дві групи забезпечення (групи G та H), які мали надати підтримку о 6:41 ранку, прибули занадто пізно, щоб діяти ефективно.
Не вдалося визначити ділянки, вільні від перешкод, і жодна з груп не отримала запланованої підтримки з боку танка-бульдозера.
Піхота першої хвилі десанту, приблизно о 07:00–08:00.
На східній частині сектору «Ізі Ред» (Easy Red East) діяла рота G 16-го полку.
(07:00) — а також роти H і C зі складу 16-го полку (08:00) — підійшли, як і планувалося, до ділянки між опорними пунктами WN 62 та WN 64; це дозволило їм перетнути пляж без значних втрат.
Одразу після цього прибув 1-й батальйон 16-го полку (I/16) у складі рот A, B, C та D. Таким чином, між опорними пунктами WN 62 та WN 64 зосередилися значні сили.
На ділянці «Фокс Грін» (Fox Green) ситуація склалася гірше: роти K та M/16 прибули туди близько 7:00 ранку, опинившись під вогнем з опорного пункту WN61 і зазнавши значних втрат.
Прибуття саперів, інженерів для облаштування плацдарму та перших медичних груп на десантних суднах типів LCI та LCT
До сектору «Фокс Грін» (Fox Green) прибули 2 десантні судна (LCI):
LCI 493, з підрозділами 37-го інженерного батальйону та 6-го батальйону забезпечення висадки,
Десантне судно LCI 83 із підрозділом роти B 20-го інженерного батальйону прибуло із запізненням, близько 11:00, під час повного припливу
Цим десантним суднам (LCI) вдалося відійти, попри те, що вони потрапили під німецький вогонь.
Вони змогли перетнути лінію мінних загороджень — імовірно, тому, що ці міни (протитанкові) не витримали впливу припливів, які траплялися двічі на добу.
Починаючи з 8:00 ранку, планувалося прибуття численних десантних суден (LCT, LCM), а також амфібійних вантажівок DUKW для вивантаження інженерного та артилерійського спорядження. Однак через відсутність на пляжі проходів, вільних від перешкод, — а спроби їх знайти часто закінчувалися невдачами й втратами, — судна надовго затрималися. Зрештою, під час припливу їм вдалося прорватися крізь заміновані загородження. Ці спроби відбувалися переважно в секторі «Ізі Ред Вест» (Easy Red West), де утворилися великі, хоча й не позначені проломи, а німецький вогонь був менш інтенсивним.
На ділянці «Фокс Грін» (Fox Green), падіння опорного пункту WN61
На ділянці «Фокс Грін» (Fox Green) підрозділи рот E/16 та F/16 опинилися під нищівним вогнем опорного пункту WN 62. Їм було неможливо вибратися з-поміж гальки на березі, до того ж більшість офіцерів вибули зі строю.
Вихід знайшовся завдяки ініціативі відважних сержантів, які взяли командування на себе.
Оскільки їм «пощастило» опинитися безпосередньо під вогнем WN 62, залишалося лише чекати й якомога глибше зариватися в землю.
Штаб-сержант Стройни проявив ініціативу: разом зі своїм відділенням із роти F/16 він просунувся ліворуч, доки не опинився під опорним пунктом WN61.
Особливістю цієї укріпленої позиції було те, що вона розташовувалася поблизу валу з гальки, на невеликій висоті (на відміну від WN62), і була погано захищена протитанковим ровом — у ньому був прохід, яким користувалися німці, прямуючи на пляж.
Головним елементом озброєння був бункер із 88-мм протитанковою гарматою, спрямованою на захід; вона була здатна знищувати американські танки.
Незадовго до цього розрахунок гармати вже підбив кілька танків, яким не пощастило опинитися надто близько в зоні ураження.
Сержант Стройни помітив вогонь із бункера, розташованого за 40 метрів над лінією колючого дроту. Потрібно було влучно вистрілити з базуки. Стройни почав шукати гранатометника, але нікого не знайшов; тоді він сам узявся шукати на пляжі покинуту базуку та снаряди до неї. Знайшовши все необхідне, він відкрив вогонь по тій вогняній точці, яка продовжувала вивергати 88-міліметрові снаряди.
Перші постріли виявилися невлучними, тож йому довелося шукати ще боєприпасів.
Зрештою, влучний постріл спричинив займання боєкомплекту всередині бункера, з якого почало вириватися полум'я; обслуга загинула, а один із тих, хто вижив, вийшов назовні й здався американцям.
Стройни отримав легке поранення, але скористався загальним сум'яттям: зібравши групу своїх бійців (які були відрізані від роти E/116), він подолав загородження з колючого дроту під прикриттям вогню двох ручних кулеметів BAR, увірвався на опорний пункт (WN) і захопив його, знищивши тих небагатьох німців, що залишилися живими.
На цьому опорному пункті також знаходилася 50-мм гармата та вежа від танка Renault (з короткоствольною 37-мм гарматою), встановлена в укріпленні типу «Тобрук».
Про цю зброю та обставини її виведення з ладу нічого не повідомляється.
На ділянці «Ізі Ред Іст» (Easy Red East) — просування вглиб скель між опорними пунктами (WN) 62 та 64
Дві хвилі піхотного десанту дісталися берега й знайшли укриття за валом із гальки. Підрозділи були ослаблені значними втратами, ізольовані від сусідніх груп і здебільшого перебували за межами визначених для них зон.
Згідно з планом, вони мали об’єднатися в роти, захопити виходи з пляжу, а потім перегрупуватися в батальйони на південь від Кольвіля (Colleville).
Вони швидко зрозуміли, що не зможуть пройти через виходи з пляжу E3 та E1, оскільки ті були надто добре захищені. Командири невеликих ізольованих груп — тих, хто вцілів після висадки з човнів (загалом 32 особи), — вирішили покинути пляж, подолати загородження з колючого дроту, перетнути піщані дюни або болотисту місцевість і піднятися на скелі. Це дозволяло їм вибратися зі схилу, вкритого смертоносною галькою, де вони залишалися вразливими для мінометного та польового артилерійського вогню, що безперервно вівся по пляжу.
Між опорними пунктами (WN) 62 та 64, починаючи з 7:30 ранку, кільком групам вдалося подолати загородження з колючого дроту, скориставшись тим, що вони перебували на відносно великій відстані від цих позицій.
Перший лейтенант Сполдінг зібрав близько двадцяти вцілілих бійців із ізольованої групи, що прибула на десантному катері (LCVP) у складі роти «E» 16-го піхотного полку.
За допомогою подовжених зарядів («бангалорських торпед») вони підірвали ділянку дротяних загороджень і просунулися далі, пройшовши крізь руїни вілли та проклавши шлях через протипіхотні й протитанкові мінні поля.
Їм пощастило: міни часто були добре помітні, а проходи — приховані від сторонніх очей чагарниками. Це було особливо важливо, враховуючи, що за 400 метрів ліворуч від них розташовувалися два бункери опорного пункту WN62, озброєні 75-мм гарматами.
На вершині їх зупинив кулеметний вогонь, проте їм вдалося захопити в полон одного з обслуговуючих бійців ворога.
Останній, заявивши, що він поляк, зміг порозумітися польською мовою з американським солдатом польського походження. Він повідомив, що опорний пункт WN64, розташований за 500 метрів праворуч, обороняють лише 16 німців.
Тепер їх було двадцятеро, і вони все ще залишалися відрізаними від основних сил.
Тим часом підрозділи роти G/16, що прибули в другій хвилі — загальною чисельністю 150 осіб (після 40 годин перебування на пляжі), але добре згуртовані, — пішли слідом за групою Сполдінга. Вони перетнули лінію колючого дроту трохи лівіше і піднялися на скелю іншою стежкою. Як і група Сполдінга, вони мали знищити кулеметну позицію на вершині схилу. Близько 8:00 вони зустрілися на вершині скелі з групою Сполдінга (рота E/16). Капітан Доусон, командир роти G/16, попросив Сполдінга атакувати опорний пункт WN64, тоді як сам він зі своєю ротою вирушив безпосередньо до містечка Кольвіль.
Слідом за Доусоном одразу йшли два ізольовані відділення роти E 116-го полку (E/116 Cie), які для продовження бойових дій були включені до складу 2-го батальйону 16-го полку 1-ї піхотної дивізії.
Лише 8 червня ці два відділення змогли приєднатися до 2-го батальйону 116-го полку своєї, 29-ї піхотної дивізії.
Слідом за Доусоном рушила рота «C» 16-го полку, пройшовши тим самим шляхом — крізь колючий дріт і скелю.
За ротою «C» йшла рота «B» 16-го полку; таким чином, сформувалася група з трьох рот, що рухалася в напрямку Кольвіля через плато.
Далі праворуч рота A/16 дісталася району опорного пункту WN64. Їй довелося перетнути заповнений водою протитанковий рів, перш ніж піднятися в напрямку WN64, який уже атакувало з тилу відділення під командуванням Сполдінга. Під час перетину мінних полів підрозділ зазнав втрат. Проте опорний пункт WN64 вчасно перейшов під контроль Сполдінга; полонені спускалися з пагорба, тримаючи руки вгорі.
Нарешті, о 9:30 ранку, весь 1-й батальйон дістався плато. Підрозділ G/16 та два відділення роти E/116 прямували до Кольвіля. Відділення роти E/16 завершило зачистку опорного пункту WN64. В обороні на пляжі Омаха утворився широкий пролом. Кольвіль опинився під безпосередньою загрозою, проте опорний пункт WN62 продовжував чинити опір, блокуючи вихід E3.
Висадка 16-ї полкової бойової групи (16th RCT) на пляжі «Фокс Грін» (Fox Green)
Прибуття відбувалося двома хвилями: спочатку, близько 7:30 ранку, на ділянку «Фокс Грін» (Fox Green) — між опорними пунктами WN61 та WN62 — прибула «передова» група управління (PC) під командуванням підполковника Метьюза; потім, близько 8:15 ранку, трохи лівіше, під опорним пунктом WN62, з’явилася «тилова» група управління на чолі з полковником Тейлором.
Обидві групи потрапили під вогонь цих опорних пунктів і були змушені шукати укриття на вкритому галькою схилі, де вже зібралося багато військових.
Помітивши безлад серед військ, Тейлор особисто зайнявся перегрупуванням розрізнених підрозділів і спонукав їх залишити схил, перебування на якому було надто небезпечним.
Полковник Тейлор не знав, що тим часом невеликі ізольовані підрозділи вже залишили гальковий схил і проникають у проміжки між опорними пунктами (WN) 60 і 61, а також між WN 62 і 64.
Для полковника Тейлора звістка (отримана близько 9:30 ранку) про падіння опорного пункту WN60, а згодом і WN61, стала важливим досягненням. Однак це не дозволило відкрити вихід E3, який усе ще блокувався опорним пунктом WN62, що притиснув його бійців до кам’янистого схилу. Потрібні були важкі засоби — танки. Але їх у розпорядженні полковника вже не було: ті небагато машин, що перебували в цьому районі, були знищені вогнем 88-мм гармат із WN61 ще до падіння цього пункту. Приблизно о 10:00 Тейлор наказав капітану Кінгу — офіцеру S3 (з оперативних питань) 741-го танкового батальйону — вирушити на захід і повідомити підрозділу E3 про наявні танки. Їх було небагато. Кінг розповідає, що йому довелося очолити останній знайдений танк (що належав до E1), командир якого загинув. Коли цей танк повернули до E3, він наїхав на протитанкову міну (Tellermine) і втратив хід.
Бої за Коллевіль
Першим американським підрозділом, що дістався підступів до Кольвіля, була рота G 16-го полку (Cie G/16) під командуванням капітана Доусона. Вони рухалися стежкою до перехресть на захід від Кольвіля, де розташовувався замок (нині зруйнований; на його місці стоїть великий будинок).
Було близько 10:00 ранку, і роті довелося вести бій протягом двох годин, перш ніж вдалося зламати німецький опір біля перших будинків на захід від Кольвіля.
Після цього капітан Доусон продовжив рух у напрямку церкви.
Слідом за ними рухалися різні підрозділи роти E 16-го полку (E/16), які просувалися переважно в південному напрямку.
Коли Доусон разом із кількома бійцями увійшов до церкви близько 13:15, троє німців відкрили по них вогонь, але промахнулися; проте четвертий німець, що перебував на дзвіниці, вбив одного з американських солдатів.
Зрештою, американці ліквідували всіх чотирьох німців у церкві, але під час виходу з неї Доусон отримав поранення в ногу (наступного дня його довелося евакуювати).
Рота G 16-го піхотного полку зайняла позиції навколо церкви та будівлі на південь від неї, опинившись майже в оточенні численних німецьких солдатів, які обороняли центр села (опорний пункт WN63).
Приблизно в цей же час прибуло німецьке підкріплення (зокрема, 2-й батальйон 915-го полку, перекинутий із тилу для посилення оборони на ділянці Сент-Онорін — В'єрвіль).
Під час цих боїв офіцери флоту та армії, спостерігаючи за берегом із моря, дійшли висновку, що дзвіниця в Кольвілі використовується німцями як спостережний пункт для коригування артилерійського вогню.
Це було цілковитою помилкою, через що рота G/16 двічі потрапила під обстріл есмінця ВМС США «Гардінг» (USS Harding): о 18:54 було випущено 75 снарядів калібру 127 мм, а о 19:35 — ще 60 снарядів, унаслідок чого церкву було зруйновано.
Це стало важким ударом для Доусона, але він нічого не міг із цим вдіяти.
Рота E/16, що перебувала на південь від замку, також вела запеклий бій, але змогла відступити, уникнувши оточення.
Ці запеклі бої без очевидної переваги однієї зі сторін тривали протягом усього дня — від обіду й до вечора. Тим часом на берег одна за одною висаджувалися нові підрозділи, які обходили Коллевіль із заходу та півдня:
1-й батальйон (I/16) зайняв територію на південь від Кольвіля, зачищаючи живоплоти південніше замку. До вечора батальйон захопив 60 полонених, втративши при цьому 4 офіцерів і 127 солдатів (убитими, пораненими та зниклими безвісти).
Капітан Пенс із роти «А» (16-й полк), поранений на пляжі, був евакуйований у другій половині дня.
Потім 2-й батальйон 18-го полку просунувся на південний схід від Кольвіля і зайняв район зосередження, який спочатку планувався на південь від Кольвіля для 16-го полку.
Батальйони 1/18 та 3/18 зайняли позиції на дорозі між Кольвілем і Сен-Лораном.
Усі
Ці позиції утримувалися протягом ночі з 6 на 7 червня.
У районі Кольвіля 1-й батальйон 16-го піхотного полку (I/16) всю ніч підтримував зв’язок із 2-м батальйоном 16-го полку (II/16) та 2-м батальйоном 18-го полку (II/18), що розташовувалися ліворуч;
праворуч підрозділ вів перестрілки, проте встановити зв’язок зі 116-ю полковою бойовою групою (116th RCT), яка перебувала з того ж боку, не вдалося.
Вранці 7 червня німці, опинившись майже в оточенні, масово здавалися бійцям 2-го батальйону 18-го полку: 160 полонених, 50 убитих.
Багато інших втекли вночі.
На пляжі роботи інженерних підрозділів (37-го та 348-го інженерних батальйонів зі складу 5-ї інженерної спеціальної бригади) з розчищення виходу E3 стали неможливими через опір опорного пункту WN62.
Хоча в другій половині дня WN62 перестав бути перешкодою, німці міцно утримували Кольвіль (Colleville) і Кабур (Cabourg) — населені пункти, що розташовані біля початку долини E3.
До того ж, для підтримки інженерів не було танків, а піхоти залишилося лише кілька груп, що вціліли після ранкової бійні перед виходом E3.
Окрім дуже влучного вогню німецької артилерії — який, імовірно, коригувався з артилерійського спостережного пункту опорного пункту WN 62 (принаймні до 15:00) — це унеможливлювало будь-яку активність і навіть підхід десантних барж (LCT) навпроти сектору E3.
Американці приписували ці обстріли 88-мм гарматі, що була десь схована.
Вони марно намагалися її знайти, оскільки такої гармати насправді не існувало: вогонь вівся з батареї в Утвілі (Houtteville), замаскованої в живоплотах місцевості «бокаж» за кілька кілометрів на південь від пляжу.
З 16:30 прибули танки 745-го танкового батальйону — від 20 до 25 одиниць (тобто 1 рота та ще половина роти) — на відповідній кількості десантних барж (LCM?). Увечері, щойно звільнилися виходи F1 та E3, ці танки були спрямовані туди.
Крім того, рота 81-го мінометного батальйону (озброєна чотирма 120-мм мінометами) змогла розгорнутися на позиціях неподалік від опорного пункту WN 61 на початку другої половини дня; це дозволило їй вести вогонь по опорному пункту WN 62, що сприяло його нейтралізації.
Тим часом резервний полк дивізії — 26-та полкова бойова група (RCT) — наблизився на 12 десантних суднах (LCI). Одне з них, LCI 416, через три дні підірветься на міні й опиниться викинутим на берег у секторі E3. Близько 18:15 підрозділи полку висадилися біля сектору E3, у зоні «Фокс Грін» (Fox Green). Згідно з початковими наказами, після виходу з пляжу вони мали просуватися на південний схід у напрямку Байо. Однак через пізній час накази було змінено. 3-й і 2-й батальйони 26-го полку (III/26 та II/26) були спрямовані вздовж узбережжя до Руке (Ruquet): 2-й батальйон — у резерв корпусу, а 3-й — для зайняття позиції між 18-ю та 115-ю полковими бойовими групами. Водночас 1-му батальйону (I/26) було поставлено завдання просуватися в бік Кабура, а згодом — до Пор-ан-Бессен.
Після нейтралізації опорного пункту WN62 та послаблення артилерійського вогню — починаючи з 20:00, увечері й навіть на початку ночі — сапери нарешті змогли спокійніше працювати над облаштуванням виходу E3: вони засипали протитанковий рів і підготували дорожнє полотно в напрямку Кольвіля та Кабура.
Після кількох перерв, спричинених артилерійським обстрілом, дорогу вдалося відкрити; 15 танків із роти «Б» 745-го танкового батальйону змогли скористатися виїздом і зайняти позиції біля підніжжя долини E3.
Нижче та на протилежній сторінці — 10 фотографій, на яких зображені солдати роти «E» 16-го піхотного полку. Вони висадилися між населеними пунктами Кольвіль і Ле-Рюке, трохи західніше опорного пункту WN62, і близько 7:15 ранку перечікували обстріл, сховавшись серед оборонних перешкод, перш ніж рушити далі до схилу, вкритого галькою, який забезпечував краще укриття.
Американські солдати ховаються за протитанковими їжаками та дерев’яними апарелями
