Бої на схід від Колвіля 6 червня: WN 60 та Fox Red

Попередній бомбардування
Повітряне бомбардування виявилося цілковитим провалом. Планувалося залучити чотиримоторні бомбардувальники «Ліберейтор» (Liberator), але вони летіли на великій висоті, над хмарами. Оскільки точність бомбометання була низькою навіть за ясної погоди, командування союзників вирішило закласти додатковий «запас безпеки» відносно цілі. У результаті центр зони ураження змістився на кілька сотень метрів, а іноді й на кілька кілометрів південніше від наміченої цілі. Стало очевидно, що бомби ніяк не могли влучити у флотилії десантних суден, які в той самий час на повній швидкості наближалися до берега.
У результаті бомби розлетілися по місцевості, не завдавши жодної шкоди німецьким оборонним спорудам.

Корабельні артилерійські обстріли виявилися більш ефективними — особливо у виконанні традиційних бойових кораблів: лінкорів, крейсерів та есмінців. З іншого боку, наявні свідчення вказують на те, що ракети, випущені з десантних суден типу LCT(R), здебільшого падали в море. Насправді, вести прицільний вогонь або коригувати стрільбу з таких установок було неможливо. Тривалість обстрілу іншими кораблями була недостатньою для того, щоб порушити систему оборони німців.

Загалом, ці бомбардування виявилися дуже малоефективними.

Схема висадки навпроти секторів F1 та E3

Штурмова піхота

У секторі «Фокс Ред» (Fox Red) висадка не планувалася: у східному напрямку пляж ставав дедалі вужчим, а замість смуги гальки з’являлася кам’яниста платформа. Проте обставини склалися інакше.

Щодо танків: схоже, що лише одне судно — LCT 2037 — висадило свої 3 танки (два звичайні та один танк-бульдозер) у секторі «Фокс Ред» (Fox Red).
Дві штурмові піхотні роти, що мали висадитися на ділянці «Фокс Грін» (Fox Green), через дим і припливні течії повністю втратили орієнтацію й прибули на ділянку «Фокс Ред» (Fox Red) із значним запізненням.

Група L/16 прибула близько 7:00 ранку безпосередньо під позицію WN60, втративши один зі своїх шести десантних катерів (LCA). Бійцям довелося долати 150 метрів пляжу під німецьким вогнем; вони зазнали значних втрат, перш ніж дісталися укриття біля підніжжя скелі. З 200 осіб у строю залишилося близько 150.

1-й батальйон 16-го полку відхилився від своєї цілі ще далі, опинившись лише навпроти Сен-Онорін. Він прибув близько 8:00 ранку до західної частини сектору «Фокс Ред» (Fox Red), втративши два зі своїх шести десантних катерів (LCA). Таким чином, підрозділ прибув значно пізніше за другу хвилю штурмових рот і опинився між опорними пунктами WN61 та WN60, потрапивши під їхній вогонь.

Падіння опорного пункту WN 60
Коли 140–150 бійців роти L/16 дісталися укриття біля прямовисної скелі, єдиним варіантом для них був рух на захід, праворуч від долини F1. Там можна було піднятися на невеликий уступ, перш ніж натрапити на колючий дріт, що прострілювався з опорного пункту WN60.

Для подальшого просування була потрібна артилерійська підтримка, щоб придушити вогневі точки противника (WN), поки піхота долатиме дротяні загородження та просуватиметься долиною, щоб обійти опорний пункт WN60 і відбити його.
Цю артилерійську підтримку забезпечили два окремі танки 741-го танкового батальйону. Вони перебували поза зоною досяжності 88-мм гармат опорного пункту WN61, проте були помітні для розрахунків кулеметів та стрільців цього пункту. Капітан Армелліно (командир роти L/16) намагався зв’язатися з танкістами, щоб вказати цілі, але отримав важке поранення. Зрештою, лейтенанту Монтейту вдалося дістатися до танків і організувати вогневу підтримку. Крім того, у бій втрутився есмінець «Дойл» (Doyle), що стояв на рейді за 800 метрів від берега; зв’язок із ним підтримувався через ненадійний радіоканал із групою морської підтримки, яка перебувала на суші.

(Див. Звіт лейтенанта Бранделя (ВМС США)...командуючи групою артилерійського зв’язку при штабі Монткальма, висадився в Кольвілі разом із 3-м батальйоном 16-го полку.

Двом танкам і есмінцю «Дойл» (Doyle) вдалося нейтралізувати 75-мм польову гармату на опорному пункті WN 60 і змусити німців з інших вогневих позицій шукати укриття.
Тим часом відділення роти L/16 під командуванням Монтіта просувалися вгору долиною, ведучи вогонь по німцях із ручних кулеметів BAR і змушуючи їх ховатися. Діставшись позиції WN (опорного пункту) і припинивши вогонь танків (подавши умовний сигнал кольоровими димовими засобами), вони обійшли її з півдня, проробили прохід у зовнішніх загородженнях із колючого дроту за допомогою подовжених зарядів вибухівки («бангалорських торпед») і атакували німців у WN 60; ті, хто вцілів, здалися в полон близько 9:30 ранку.

Захопивши опорний пункт WN 60, рота L/16 продовжила рух у напрямку виходу F1. Діставшись плато, бійці опинилися на розгалуженні доріг: правий шлях вів до хутора Кабур, а лівий — до Гран-Амо. Обидва поселення розташовані вздовж прибережної дороги, що тягнеться від Кольвіля до Сент-Онорін і Порт-ан-Бессен. Лейтенант Катлер, який перебрав командування ротою після того, як капітан Армелліно вибув зі строю ще на пляжі, відправив два патрулі на розвідку до цих хуторів.

У напрямку Кабура троє бійців, які опинилися відрізаними від основних сил, втратили одного пораненого, а згодом потрапили в полон. Їхній підрозділ повернув їх лише 7 червня, коли вони знову з’явилися, привівши із собою близько 50 німецьких полонених. Річ у тім, що вночі один з американців, який володів німецькою мовою, переконав своїх тимчасових охоронців, що найкращим виходом для них буде здатися. Ті погодилися без особливих вагань, усвідомивши, що американці масово проникли в усі райони на південь від Кольвіля та Гран-Амо.

У напрямку Гран-Амо (Grand Hameau) американський патруль із чотирьох бійців зміг наблизитися непоміченим. Вони доповіли про значне скупчення німецьких військ, які готувалися до контратаки проти роти L/16. Бій, що зав’язався, дозволив роті L/16 утримати позиції, але ціною життя лейтенанта Монтіта (Lt. Montieth). Він загинув після того, як особисто знищив кілька німецьких кулеметних гнізд за допомогою ручних та гвинтівкових гранат.
Роту L/16 було підсилено іншими підрозділами 3-го батальйону (III/16) під командуванням капітана Річмонда, командира роти I/16. Це дозволило відновити наступ і відтіснити німців, які в другій половині дня були змушені залишити «Великий хутір» (Great Hamlet) під тиском розрізненої групи 3-го батальйону (III/16). Цей заслон на прибережній дорозі виявився ефективним: було перехоплено та знищено кілька німецьких транспортних засобів, а американські солдати захопили документи й радіостанції. Це, безумовно, допомогло полегшити становище американців, які опинилися в ізоляції в Кольвілі.

Увечері 3-й батальйон 16-го полку (III/16 Bn) спробував наблизитися до Кабура (Cabourg), але зіткнувся з нездоланним опором. Підрозділ зупинився на ніч у фруктовому саду; це сталося о 21:00.

Німці, які опинилися майже в оточенні в Кабурі, отримали візит уранці 7 червня.

Тим часом, починаючи з 6:15, наблизився резервний полк дивізії — 26-та полкова бойова група (RCT) — на 12 десантних суднах типу LCI. ...у другій половині дня біля підніжжя сектору E3, у зоні «Фокс Грін» (Fox Green). Згідно з попередніми наказами, після висадки на берег підрозділи мали просуватися на південний схід у напрямку Байо (Bayeux). Однак було вже занадто пізно, тому накази змінили: у напрямку Кабура (Cabourg), а потім — Пор-ан-Бессен (Port-en-Bessin), відправили лише 1-й батальйон 26-го полку (I/26 Bn). Уночі він розмістився на скелі над опорним пунктом WN61, а 7 червня вирушив далі для виконання поставлених завдань.

Наприкінці дня на пляж прибув 336-й інженерний батальйон (336 EngrCB), завданням якого було розчистити дорогу F1; однак частина підрозділу висадилася в другій половині дня в секторі «Дог-Вайт» (Dog White). Решту дня батальйон провів на дорозі F1, потрапивши під обстріл неподалік від Ле-Мулен (Les Moulins).

Вихід F1, біля підніжжя долини Кабур (Cabourg), не був пріоритетним в американських планах — він був занадто вузьким і крутим. Однак труднощі в інших чотирьох долинах змусили прискорити роботи на ділянці F1, звідки німці відступили ще вранці (після падіння опорних пунктів WN 60 та 61).
За це відповідав 336-й інженерний батальйон (зі складу 5-ї інженерної бригади спеціального призначення — 5th BSE). На жаль, висадка підрозділу ускладнилася через розсіювання сил. ...висадка певних рот у секторі «Дог Вайт» (див. свідчення Маршалла). За 3 км на захід, на початку другої половини дня. Зрештою, близько 16:30 розпочалося розмінування — за допомогою багнетів (через наявність дерев'яних мін, а також через відсутність «заморожених печей» — із 24 запланованих справними були лише 7).
Наявна стежка була надто крутою, тому в долині довелося прокласти нову дорогу з меншим ухилом. О 20:30 її ввели в експлуатацію в напрямку Гран-Амо та Кабура (які все ще утримували німці). Вночі нею скористалася група 745-го танкового батальйону (яка висадилася на ділянці «Фокс Грін» у другій половині дня).

(подробиці) Позиції станом на вечір 6 червня в секторі Кабур