Сержант Бренхем висаджується навпроти сектору «Дог Вайт» (Dog White).
разом із десантним катером (LCVP) зі складу 116-го полку (K/116)
Сержант Фелікс Бренхем, командир взводу роти K 116-го полку
Фелікс Бранхем сів у десантний катер (LCVP) о 4:20.
Як і його товариші, він відзначив, що умови в Ла-Манші були вкрай несприятливими.
Дощ і бризки води промочили їх наскрізь, а від хитавиці на хвилях їм стало зле.
«Щоразу, коли спускали на воду черговий човен, він приєднувався до дедалі більшого кола суден. Ми кружляли, доки врешті не взяли курс на Нормандію. Ми перебували поза зоною досяжності кулеметного чи гвинтівкового вогню, і лише зрідка сюди випадково залітав снаряд. Ми наблизилися настільки, що коли небо прояснилося, змогли розрізнити обриси узбережжя та лінію горизонту. Це нагадувало Слептон-Сендс. Один хлопець у моєму човні підвівся й зазирнув за борт. Він вилаявся і промовив: "Чорт, знову навчання! А я вже думав — усе по-справжньому".
«О 6:00 ранку військово-морські сили відкрили вогонь. Гуркіт обстрілу, бомби, що падали з бомбардувальників (зокрема, діяли й важкі бомбардувальники), а також вогонь німецьких берегових батарей і важких мінометів — усе це створювало оглушливий шум. Коли наш десантний катер (LCVP) знову наблизився, кулеметний вогонь ударив по апарелі та бортах судна».
«Приблизно за 50 метрів від пляжу ми натрапили на мілину, що тягнулася паралельно берегу. У зоні формування колон нас попереджали про наявність мілин і суворо заборонили зупинятися на них та опускати апарель. Нам слід було пройти далі й підійти ближче до берега. Двоє моряків уже збиралися опустити апарель, але лейтенант Лукас, командир нашої групи десантних катерів, вигукнув: "Ні, ні!" — і наказав обійти мілину, як нам і радили. На жаль, екіпажі інших катерів забули про ці настанови й висадили десант прямо на мілині. Через важке спорядження, хвилі та приплив, рівень води в якому піднявся на 30 см усього за 10 хвилин, люди потонули. Інші судна, що опинилися на мілині, були знищені; хворі, які залишалися на борту, згоріли вщент».
«Вода заливала мої черевики. Ми кричали, навколо крики, смерть, біг по пляжу; спорядження летіло в усі боки, люди стікали кров’ю, повзали, розсіяні всюди, стрілянина з усіх напрямків. Ми кидалися за будь-який предмет, що був розміром хоча б із футбольний м’яч».
«Полковник Кенхем (командир полку), лейтенант Купер і сержант Кроуфорд кричали, щоб ми забиралися з пляжу. Я обернувся, щоб сказати Джино Феррарі: "Ходімо, Джино", — але не встиг закінчити фразу, як щось ударило мене збоку по обличчю. Його поранили в обличчя, і його мізки розлетілися на мене. Я рушив далі, а приплив швидко накрив його тіло — більше я його не бачив».
Незадовго до цього з рук Канхема вибили зброю. Куля пройшла крізь його праве зап'ястя, і тепер воно було зафіксоване імпровізованою шиною. Його охоронець, рядовий Намі, йшов слідом, пильнуючи, щоб пістолет полковника — Colt 45 — був завжди заряджений. Канхем відстріляв магазин і передав пістолет Намі, який його перезарядив. Раніше, під час тренувань, ми часто називали всіх підряд «полковником Канхемом». Коли він прийняв командування 116-м...èmeВін зруйнував наші життя. Ми думали, що він залишиться лише другорядним лідером. «Побачивши його в бою, я мусив змінити свою думку».
Сержант Фелікс Бренхем нарахував лише 20 із 30 бійців свого підрозділу (групи з одного човна), коли ввечері вони дісталися місця збору. «Ми викопали індивідуальні окопи, сподіваючись, що інші групи приєднаються до нас. Вранці 7 червня нас зібралося 150 осіб, і ми спустилися на пляж. Я ніколи в житті не бачив стільки загиблих і поранених. Починався приплив, і тіла викидало на берег. Перш ніж забрати їх, ми збирали їх в одному місці».
Бренхем виховувався в дусі ненависті до німців — під впливом розповідей батька та дядьків про Першу світову війну. Висадка в Нормандії (D-Day) лише посилила його ворожість. «Я ненавидів німців, цих покидьків. Я був там, щоб знищити їх — після всього, що вони нам заподіяли, після загибелі моїх товаришів, тих, з ким я виріс. Коли я побачив убитих американців, моя ненависть спалахнула з новою силою. Ми залишили двох поранених біля дороги. Виявилося, що німці повернулися і вбили їх їхньою ж зброєю — вистрілили в голову впритул. Один із тих, хто виявив тіла, повернувся на пункт надання допомоги й розповів про те, що сталося.
«Ми отримали наказ: протягом перших трьох днів — вбивати й нищити, полонених не брати. Я ледь не вбив літню жінку поблизу В'єрвіля. Почувши шум, я підійшов і вже приготувався стріляти з гвинтівки M1. Виявилося, що це була літня жінка — вона збирала уламки скла з розбитого вікна. Капелан із 5-го...»ème Рейнджери опустили мою зброю. «Ні, сину мій, не її».
.