5-й батальйон рейнджерів прибуває о 08:00 у сектор «Дог-Вайт» (Dog White).
позаду роти C 116-го полку
15 десантних катерів (LCA), що перевозили 5-й батальйон рейнджерів (близько 450 бійців, розподілених на 6 невеликих рот по 65 осіб у кожній), очікували в зоні збору в морі, на північ від Англесквіля, на наказ висадитися в районі Пуент-дю-Ок як підкріплення.
Якщо до 7:00 ранку надходило повідомлення про успішне захоплення висоти Гох (Hoch) — умовний сигнал звучав як «Слава Господу» («Praise the Lord»), — війська мали висадитися саме там.
Якщо вони не отримають цієї інформації — припускаючи, що місія в Пуент-дю-Ок (Pointe du Hoc) провалилася, — їм належало висадитися в секторі «Дог Грін» (Dog Green), піднятися до В'єрвіля (Vierville) і рухатися вглиб території, щоб атакувати висоту Пуент-дю-Ок.
Під час цього очікування один десантний катер (LCA) затонув через хвилювання на морі; на борту... Його бійців (половину роти F 5-го полку рейнджерів) підібрало десантне судно (LCT), що знаходилося неподалік. Вони висадилися близько 9:00 на ділянці «Дог Ред» (Dog Red) біля Сен-Лорана.
Підполковник Макс Шнайдер, який командував рейнджерами, відкладав прийняття рішення до останнього. О 7:15 ранку, так і не отримавши жодних звісток від полковника Раддера з Пуент-дю-Ок, він більше не міг чекати й віддав наказ рухатися в бік В'єрвіля.
«Шнайдеру довелося обирати, — писав згодом капітан Джон Раен, командир штабної роти 5-го батальйону рейнджерів.
— Було велике бажання вирушити на вказану позицію, щоб допомогти 2-му батальйону, але наказ вимагав повернутися до В'єрвіля, тож ми повернулися».
Згодом це виявилося дуже вдалим рішенням.
Рейнджери надали вкрай необхідну підтримку 116-му полку у В'єрвілі, тоді як бійці Раддера незабаром змогли самостійно виконати своє завдання в Пуент-дю-Ок.
Наближаючись до берега, полковник Шнайдер чітко зрозумів, що відбувається перед спуском у В'єрвілі, і за його вказівкою флотилія рушила в напрямку сектору «Дог Вайт» (Dog White).
Капітан Рааен згодом згадував: «Шнайдер мислив швидко; він не збирався жертвувати своїм батальйоном у непотрібній атаці, тому прийняв інше рішення: наказав британським екіпажам десантних катерів (LCA) рухатися на схід, паралельно береговій лінії, доки вони не дісталися відносно спокійної ділянки — пляжу "Дог Вайт" (Dog White), що був за 500 метрів звідти. Там наші дві колони катерів підійшли до берега, і почався штурм».
Сержант Віктор Фаст був перекладачем Шнайдера.
На його думку, «холоднокровність Шнайдера та його продумані розрахунки — а рейнджери зазвичай не бояться приймати рішення — врятували багато життів, можливо, навіть сотні».
На задимленій ділянці «Дог Вайт» (Dog White) 14 із 15 барж, що перевозили 5-й батальйон рейнджерів, досягли берега близько 8:00 ранку. Вони прибули двома щільними хвилями — ймовірно, у проміжку між 1-м американським кладовищем і віллою Рішара. Рівень моря значно піднявся — минула середина припливу, тож глибина пляжної смуги становила лише 70 метрів.
Перша хвиля, що висадилася на берег, складалася з половини особового складу штабу батальйону та рот «A», «B» і «E». Друга хвиля, до якої увійшли решта штабу батальйону, роти «C» і «D», а також залишок підрозділу роти «F», повторила дії першої хвилі.
Праворуч від них — великий LCI 91 Судно (що перевозило інженерів та особовий склад) потрапило під артилерійський обстріл і загорілося; у цей же час десантні катери (LCA) рейнджерів долали сусідні перешкоди, але жоден із їхніх катерів не постраждав.
450 бійців батальйону перетнули пляж і дісталися до його краю; під час цього переходу, попри епізодичний вогонь зі стрілецької зброї, вони втратили лише 5–6 осіб. Вони знайшли укриття біля дерев’яної стіни та на вкритому галькою схилі, які вже були повністю зайняті солдатами 116-го полку (зокрема ротою «C» 116-го полку), а пісок позаду був усіяний військовими.
Тут. кілька свідчень бійців підрозділу «Рейнджерс» під час цієї висадки.
