(подробиці) Десантні судна типів LCI та LCVP
Командна група 116-го полку та генерал Кота.
Висадка в секторі «Дог Вайт» (Dog White) о 7:30 ранку.
Десантний катер LCVP № 71 висадився о 7:30 ранку в секторі «Дог Вайт» (Dog White), на командна група 116-го полкуПолковник Кенхем, командир 116-го полку; полковник Меткалф, командир 1-го батальйону
і бригадний генерал Норман Кота, який представляв командира 29-ї піхотної дивізії (яка з 7 червня мала перебрати на себе керівництво наземними операціями своїх підрозділів, що діяли у складі 1-ї піхотної дивізії).
Підійшовши до берега, десантний катер LCVP № 71 наскочив на перешкоду, до якої була прикріплена протитанкова міна. Катер піднімався й опускався на хвилях прибою, але міна не вибухнула — натомість вона просто вийшла з ладу (існує кілька свідчень, які вказують на те, що багато таких мін, опинившись під водою, втрачали боєздатність через ненадійну герметичність).
Десантний катер (LCVP) перебував на глибині 1 метра під вогнем кулеметів і легкої артилерії. Троє військових, серед яких був майор Джон Саурс — офіцер полку, відповідальний за матеріально-технічне забезпечення (S4), — загинули на апарелі.
У човні перебував рядовий Фелікс Бренхем. Він розповідає: «Нами керував полковник Кенхем; у нього були автоматична гвинтівка BAR і пістолет Colt. Він стріляв із BAR, але зброю вирвало в нього з рук, тож він продовжив вести вогонь із "Кольта". Він зовсім не боявся».
Незабаром після цього, близько 7:50 ранку, LCI 91 ...прибули на ділянку «Дог Вайт» (Dog White), де були знищені артилерійським вогнем посеред пляжу (навпроти першого американського кладовища). Вони перевозили переважно особовий склад інженерних підрозділів, а також штабних військовослужбовців зі 116-го полку. Хоча під час висадки ці війська зазнали втрат, вони підсилили командну групу, яка займала надзвичайно вигідну позицію для відігравання ключової ролі на подальших етапах операції та під час захоплення В'єрвіля.
Загалом зібралося 700 піхотинців і рейнджерів. Коли генерал Кота й полковник Кенхем дісталися галькового схилу, вони зрозуміли, що початковий план — просуватися через долину В’єрвіль — здійснити неможливо. Піхота також не могла залишатися на галькових схилах, перебуваючи під дедалі інтенсивнішим мінометним вогнем. Потрібно було перетнути смугу гальки, пройти низину (ймовірно, заміновану), піднятися трав’янистими схилами стрімчака, вибити німців із траншей і захопити долину, зайшовши з тилу.
Лейтенант Ші, ад'ютант генерала, так описав дії Коти: «Перебуваючи під прямим вогнем, генерал Кота просунувся за схил, підбадьорюючи та надихаючи бійців. Він особисто керував встановленням автоматичної гвинтівки BAR і спрямовував вогонь по скелі попереду. Він наказав закласти подовжений заряд (бангалорський подовжений заряд) для підриву колючого дроту за схилом і став одним із перших трьох бійців, які подолали цю перешкоду».
Поблизу розірвалися 6 мінометних снарядів: троє бійців загинули, двоє отримали поранення, а Кота залишився неушкодженим. «Очоливши колону, що складалася з різних підрозділів, він проклав шлях до підніжжя скелі й спрямував війська на цю височину, звідки вони могли ефективно вести вогонь по ворогу». Тим часом сапери з міношукачами почали позначати білими стрічками безпечний прохід через низину під скелею.
Лейтенант Ші (Shea) рухався разом із офіцером розвідки 29-ї дивізії. На прибережній дорозі, неподалік від зруйнованих вілл, двоє німців із групи п’ятьох полонених потрапили під кулеметний вогонь власних військ у той момент, коли їх вели американські конвоїри. Ті, хто вцілів, опустилися на коліна на відкритому місці. «Здавалося, вони благали кулеметника, що засів на скелі на схід від них, пощадити їх», — згадує лейтенант Ші. «Наступна черга влучила першому з них у груди; коли він упав, двоє вцілілих разом зі своїми охоронцями сховалися за дерев’яною стіною на узбережжі». Жалю не було.