«Ми запізнилися на 30 хвилин, було близько 8:00. Саме тут стали в пригоді авторитет і досвід Макса Шнайдера. Він бачив, що сталося зі 116-м [полком]...»ème На ділянці «Дог Грін» (Dog Green) підрозділ був розбитий на окремі групи, втратив організованість, а його техніка — танки, транспорт, артилерія та запаси — була знищена вогнем ворожих дотів, казематів і укріплень. Шнайдер повів увесь загін на схід, до ділянки «Дог Вайт» (Dog White), подалі від кривавої бійні на «Дог Грін».
«У нас було небагато втрат, а командування залишалося дієздатним. Ми були єдиним організованим підрозділом на цій критично важливій ділянці висадки. Командир десантного катера (LCA) висадив нас, коли вода сягала нам по пояс. Після цього він залишився на місці й відкрив вогонь зі свого кулемета, намагаючись придушити ворожий обстріл і дати нам більше шансів перетнути пляж. Не думаю, що це дало значний ефект, оскільки німці вели вогонь із добре підготовлених позицій. Але це був сміливий вчинок».
«Нам довелося перетнути широку смугу піску, а потім — незручну ділянку, вкриту галькою та камінням. Позаду нас підстрибували й палали човни, вибухали артилерійські снаряди та міни, а кулі з кулеметів рикошетили всюди. Вода була переповнена шрапнеллю й кулями».
«Перед стіною на узбережжі нам насамперед довелося зібрати роту. Перші доповіді свідчили, що втрат майже не було. Окрім вибору ділянки "Дог Вайт" (Dog White), Шнайдер мав ще одну перевагу: трава й чагарники на рівнині за пляжем, а також на...» Схил був охоплений вогнем, тому німці майже не бачили нас. Через пожежу, коли вигоріла трава, стали помітними міни. Згодом сапери вилучили на цій ділянці понад 150 мін.
«За стіною були спіралі з колючого дроту, і нам довелося підірвати їх за допомогою подовжених зарядів (бангалорських торпед). Генерал Кота, заступник командира 29-ї...èmeМи пішли до полковника Шнайдера. Він запитав, хто тут командує, і віддав свій знаменитий наказ: «Рейнджери, відкривайте шлях!» Schneider оголосив сигнал «Tallyhoo», що означає наш вихід до району зосередження на південь і захід від В'єрвіля.
Рота «А» 5-го батальйону рейнджерів (A/5 Ran) під командуванням лейтенанта Чарльза Паркера просунулася вперед — на скелю та плато, які Доусон визначив як східний фланг прориву рейнджерів. У хаосі бою зв’язок було втрачено; Паркер, його зв’язковий Вільям Фокс і лейтенант із роти «Е» 5-го батальйону рейнджерів зупинилися, щоб оглянути поле, обмежене з протилежного боку живоплотом.
«Спершу ми не знали, — розповів Паркер, — але в тих деревах засіли снайпери. Один із них відкрив по нас вогонь, і ми кинулися на землю. Фокс присів навпочіпки, тоді як ми з лейтенантом розпласталися на землі. Куля влучила Фоксу в плече, залишивши синюватий отвір і слід, що тягнувся вниз. Інша куля влучила лейтенанту в праву частину обличчя, відірвавши шматок черепа й оголивши мозок».
«Лежачи плазом, я намагався позбутися свого рюкзака — величезного, з усім необхідним, щоб протриматися місяць. Зрештою, я дістав зброю й розпакував рюкзак — виявилося, що снайпер влучив у нього кількома кулями. Я перекотився в рів; ми перев’язали ноги пораненим і перетягли їх у цей рів».
«Ми залишалися в цьому рові близько 3,5 годин, перш ніж змогли дістатися до пункту збору біля замку (можливо, Вомісель?). Усі бійці, що йшли за Фоксом, мабуть, переповзали через нього в цьому рові. Ми привітали їх і побажали удачі. Дали їм флягу з водою і рушили далі — повзком, на животах. Ми нічим не могли їм допомогти. Пізніше лейтенанта підібрали; він вижив, до нього повернулися мова й притомність. Однак ми не знали, що куля, яка влучила у Фокса, пошкодила йому хребет — він помер у тому рові».
Щодо «Ормеля» (Ormel): Паркер перерахував своїх бійців і виявив, що їх залишилося лише 24 із 70, які мали бути в строю. Решта — це втрати або ті, хто відбився від підрозділу під час виходу з пляжу. Паркер вважав, що решта 5...ème Рейнджер уже прямував до Пуент-дю-Ок. Він вів своїх людей через живоплоти та другорядними дорогами, сподіваючись наздогнати основні сили.
Дорогою вони натрапили на невеликий німецький пост і ліквідували його: двох солдатів було вбито, а 12 — захоплено в полон. Вони вирішили рухатися далі в напрямку Пуент-дю-Ок.
Взявши із собою полонених, взвод рушив другорядними дорогами, що йшли паралельно до прибережної траси. Вони пройшли через Англесквіль і дісталися точки майже на південь від своєї цілі, але були зупинені вогнем із німецьких позицій. Спроба прорватися вперед призвела до того, що ворог почав обходити їх із флангів; вони опинилися майже в оточенні, тож довелося пробиватися назад і трохи відступити.
Після цього вони зійшли з доріг і рушили на північ через поля; близько 21:00 вони приєдналися до групи 2-го батальйону рейнджерів, що займала оборонні позиції на південь від Пуент-дю-Ок, за 7 км від В’єрвіля.
Взвод роти «А» не бачив бійців 5-го батальйону рейнджерів від самого моменту висадки на пляжі, але вони все ще вірили, що основні сили на підході, про що й повідомили полковнику Раддеру, який командував операцією в Пуент-дю-Ок.
