Детальний звіт про висадку роти A/116

Рота А (Ейбл Сай) 116° Рег., висаджена на абордаж у 7 LCA, все ще перебуває в 4500 м від берега, коли вона вперше потрапила під артилерійський вогонь. Снаряди недотягують. На 1000 м корабель N°5 загинув (насправді він, ймовірно, затонув внаслідок пошкоджень, отриманих під час спуску на воду, коли він наблизився до іншого LCA) і тоне. Шестеро чоловіків тонуть до прибуття рятувальників. Другий лейтенант Едвард Гірінг і двадцять чоловік веслували перед тим, як їх забрав військово-морський патрульний, таким чином пропустивши бій на березі. Це їхній щасливий день.
Рядовий Джон Барнс з Cie A/116 був у цьому LCA. Коли він разом з 11 човнами підійшов до лінії фронту, хтось крикнув: «Дивись! Це ти своїм онукам розкажеш!»
І Барнс подумав: «Так, якщо ми виберемося живими».
Попереду він бачив дзвіницю В'єрвіля. Cie A був у правильному місці. LCA ревів крізь хвилі.
"Раптом водяний вихор огорнув мої щиколотки, і ніс човна занурився. Вода швидко досягла мого розміру, і ми покликали інші човни з обох боків. Вони зробили нам знак прощання у відповідь. Човен затонув під моїми ногами. Я натискав газові балони в моєму рятувальному поясі. Пряжка підскочила, і вона втекла. Я схопив чоловіка за спину, я був Я ліз на спину, панікуючи, ми бачили, як інші човни віддаляються до берега.

Кілька чоловіків оснастили свою зброю рятувальними поясами та роздули їх. Барнс побачив плаваючу гвинтівку, потім вогнемет із двома ременями навколо.
«Я чіплявся за нього, але все ще тонув. Я не міг утримати голову від води. Я намагався скинути ремені свого штурмового жилета, але не міг поворухнутися. Лейтенант Гірінг схопив мій жилет і розрізав ремені своїм ножем, від чого мені стало легше. Тепер я міг плавати».

Група знаходилася за 1 кілометр від берега. Сержант Лейрд хотів піти туди поплавати, але лейтенант Ґірінг сказав: «Ні, ми почекаємо, і нас захопить човен, який пропливає тут». Але ніхто не хотів зупинятися; пілотам наказали продовжувати і залишити рятувальні роботи іншим.
Через деякий час: «Ми почули дружній дзвінок від LCA. Він зупинився, його човен був порожній. Він допоміг нам піднятися на борт. Ми впізнали пілота. Він був з Javelin Empire. Він не збирався повертатися на пляж. Ми запитали, що сталося з іншими. Він каже, що вони висадили їх добре. Таким чином, ми повернулися до «Javelin Empire», яку залишили о 4 ранку. Як довго ви тут? Кілька хвилин, як мені здалося, коли я подумав запитати, це була 1:00.

Барнсу та його корабельній частині пощастило.

Інші 6 LCA продовжують свій неушкоджений маршрут до 100 м від берега, де снаряд вбиває 2 чоловіків у човні №3. Десяток інших тонуть, коли човен тоне. Залишилося п'ять ДМС.

Лейтенант Едвард Тідрік у човні № 2 кричить:
«Ми тільки потрапляємо в потрібне місце, але дивіться: ні стіни, ні ями від снарядів, ні укриття, нічого!».

Бійці стоять уздовж бортів човна, намагаючись розгледіти свою ціль. Вони дивляться, але мовчать. Рівно о 06:36 апарель опускається прямо по осі човна, і солдати стрибають у воду — десь по пояс, а десь і вище голови. Це саме той сигнал, на який чекали німці на скелях. Місцевість, яку вже обстрілюють із мінометів, миттєво накриває перехресний кулеметний вогонь з обох боків пляжу.

Кожна група, що перебувала в десантному судні, мала висаджуватися на пісок трьома колонами: центральна рухалася першою, а бічні — праворуч і ліворуч від неї. Бійці, які намагалися вийти першими, гинули під кулеметним вогнем, не встигнувши відійти й на 5 метрів. Навіть легкопоранені тонули, придавлені вагою власного спорядження.

З першого судна всі стрибнули у воду, глибина якої перевищувала їхній зріст. Більшість із них пішли на дно. Близько десяти вцілілих залишилися біля човна, тримаючись за його борти, щоб утриматися на плаву.

Те саме відбувається із підрозділом із судна № 4. Половина особового складу гине у вогні або тоне, перш ніж решта дістається піску. Будь-яка організована структура в цьому підрозділі припинила своє існування ще до того, як було зроблено бодай один постріл.

З цього моменту море стає червоним. Навіть для тих, хто отримав лише легкі поранення і стрибнув на мілководдя, удари виявляються смертельними. Поранені в руку або знесилені страхом і шоком, вони не можуть підвестися і тонуть, коли прибуває вода. Інші поранені доповзають до піску й лежать там, цілковито виснажені, доки їх не накриває вода, в якій вони й тонуть. Дехто, не отримавши поранень, проходить крізь зливу куль на пляжі, але розуміє, що залишатися там не можна. Вони повертаються у воду, щоб сховатися. Лежачи на спині, виставивши ніздрі над поверхнею, вони просуваються до берега разом із припливом. Саме так врятується більшість тих, хто вижив. Інші ж шукають укриття за перешкодами, встановленими на пляжі, і гинуть під кулеметним вогнем.

Менш ніж через 7 хвилин після опускання апарелей рота «А» втратила боєздатність і залишилася без командира. На човні № 2 лейтенант Тідрік отримав кулю в горло в той момент, коли зістрибував з апарелі у воду. Він, хитаючись, виходить на пісок і падає за 3 метри від солдата № 1.^епоха Лео Дж. Неш. Неш відчуває, як кров пече рани, і чує хрипкий голос Тідріка: «Бери ножиці!». Це марно — у Неша немає ножиць. Віддаючи цей наказ, Тідрік підвівся, спираючись на руки, і на мить став мішенню. Неш, притиснутий до піску, бачить, як кулеметні черги прошивають усе тіло Тідріка. Зі скелі над ними німці ведуть вогонь по вцілілих — наче стріляють із даху будинку.

Капітан Тейтор Н. Феллерс і лейтенант Бенджамін Р. Кірфут так і не вибралися на берег. Вони перебували на борту десантного судна (LCA № 1015) разом із підрозділом із 30 бійців. Але що саме сталося з цим судном і людьми на ньому — ніхто ніколи не дізнається. Ніхто не бачив, як воно затонуло. Обставини загибелі кожного, хто був на борту, залишаться невідомими. Пізніше на березі знайшли тіла частини потонулих. Решту, ймовірно, забрало море.

На пляжі з офіцерів підрозділу залишився живим лише один — лейтенант Елайджа Ненс. Він отримав поранення в п'яту, виходячи з десантного катера (LCA), а коли дістався піску — був поранений вдруге, у живіт. Через 10 хвилин усі сержанти або загинули, або були поранені. На думку таких людей, як Гілберт Г. Мердок, ці втрати свідчать про те, що німці на скелі помітили командирів і зосередили вогонь саме на них. Бійці, які все ще перебували у воді під час припливу, позбулися зброї, спорядження та шоломів, щоб вижити.

Праворуч від човна Тідріка, який віднесло течією — поруч із загиблим стерновим — до берега підійшов десантний катер (LCA) № 7. На його борту перебувала медична група: один офіцер і 16 бійців. Апарель опустилася, і в цей же момент два кулемети зосередили вогонь на отворі. Ніхто не встиг вийти; усі, хто був на борту, опинилися в пастці на своїх місцях.

Минула чверть години, а рота «А» 116-го полку досі не зробила жодного пострілу. Наказів більше немає. Ніхто нічого не каже. Ті небагато вцілілих, хто ще здатний діяти, рухаються — або ж залишаються на місці — залежно від того, що вважають за краще. Виживання — це тепер єдине, чим вони зайняті. Бій перетворився на рятувальну операцію, де важить лише сила особистого прикладу.

Над іншими стоїть перший помічник Томас Брідін. Коли він досягає піску, він позбавляється свого пакета, куртки, шолома та взуття. Одного разу він заступається, щоб інші побачили його й висловили ту саму думку. Потім він повзає у воду, щоб стріляти в поранених, яких от-от затопить приплив. Глибші води завжди усіяні тими, хто рухається в ритмі припливу. Але тепер, як і Брідін, найсильніші з них стають більш помітними голами. Вони підходять, забирають поранених товаришів і змушують їх, як плоти, пливти до берега. Кулемети продовжують рвати воду. У свою чергу вони руйнують рятувальну роботу, вириваючи плаваючі тіла з рук пішоходів або вбиваючи їх обох. Але протягом цієї години Брідін знаходиться під дією чар і непорушно продовжує свою роботу.

Через півгодини приблизно дві третини роти зникли назавжди. На той час немає калькуляції збитків. Тільки Бог знає, чи стрільці A-Cie більше загинули від утоплення, ніж від ворожого вогню. Земні вказівки начебто свідчать про це, але доказів немає.

Через 1 годину ті, що вижили, доповзли по пляжу до підніжжя набережної, де знаходиться вузьке святилище захищеного простору. Вони лежать там, обеззброєні, надто шоковані, щоб відчувати голод, нездатні навіть розмовляти один з одним. Ніхто не приходить, щоб допомогти їм, не запитати їх, що сталося, не дати їм води чи не висловити їм незатребуваного співчуття. День Д в Омахі не дає часу та простору для таких дій. Кожна рота, що займається висадкою, має надто багато власних труднощів.

Після 1:45 ночі 6 вцілілих крайньої правої (західної) частини корабля пробралися на скелі. 4 впав виснажений цією короткою ескалацією і не пішов далі. Просиділи цілий день, більше нікого в компанії не бачили. Двоє інших, солдати Джейк Шефер і Томас Лавджой, приєдналися до групи з двох осіб^ème Rangers Батальйон, CieC, і цілий день боровся з ними проти укріпленого пункту будинку «Гамб’є». Двоє чоловіків. Дві гармати. Це єдиний внесок CieA в бої Дня D.