175-й піхотний полк перетинає
В'єрвіль
на шляху до Грюші та Ла-Камб
Переміщення військ 7 червня 
(подробиці) Командний пункт генерала Герхардта в кар'єрі біля В'єрвіля (праворуч на схилі).
Натягнутий шнур із підвішеними на ньому двома надувними сигнальними конусами (маркерами) позначає зону, де розміщені карти (ліворуч) і до якої заборонено наближатися.
(подробиці) Замок Грюші
За межами В'єрвіля француженка зі своєю маленькою донькою розмовляла з капітаном Міллером. (можливо, це була мадам де Луа)«Боші! Боші!» — вигукнула жінка, жестом запрошуючи Міллера йти за нею. Міллер узяв із собою кількох бійців і обережно рушив слідом за жінкою — повз великий замок (можливо, Грюші?) до невеликого яру. З тунелю, що ховався на дні яру, американці почули скарги німецькою мовою. Міллер із двома бійцями зістрибнули вниз, тримаючи зброю напоготові. Біля входу в тунель вони крикнули: «Achtung! Raus! Raus!» (Увага! Виходьте! Виходьте!). Знову почулися нарікання. Міллер зі своїми людьми повільно увійшов у тунель, повернув за ріг і опинився у великому підземному приміщенні — віч-на-віч із німецькою медсестрою. Вигукуючи «Kamerad! Kamerad!» (Товаришу! Товаришу!), німці підняли руки вгору. Там лежало кілька поранених. Вочевидь, це місце слугувало командним пунктом. Коли німецька оборона впала, особовий склад був змушений поспіхом відступити, залишивши поранених, яких неможливо було транспортувати.
Генерал Герхардт, сидячи на ящику з армійськими пайками (тип C) рано-вранці 7 червня в кар'єрі поблизу В'єрвіля, обмірковував подальші дії. Незадовго до світанку він отримав перший офіційний наказ від генерала Джероу, командира V корпусу (який розмістився в районі Рюке), — якнайшвидше захопити Ізіньї.
Він хотів дати можливість 115-му і, особливо, 116-му полкам перегрупуватися після боїв, розсіювання та втрат, яких вони зазнали напередодні. Тому він вирішив задіяти свій єдиний свіжий підрозділ — 175-й полк, який на той момент перебував у морі як «плавучий резерв» V корпусу.
Він домовився з Джероу розпочати висадку о 12:00 на пляжі В'єрвіль, у секторі «Дог Грін» (Dog Green). Наказ було віддано об 11:46 полковнику Гуду зі 175-го полку.
«Віддати цей наказ Гуду було досить просто, але самому Гуду було значно важче передати його командирам батальйонів і рот, які перебували на різних транспортних суднах неподалік від берега».
Фактично, зона якірних стоянок перед пляжем Омаха — із її сумішшю військових кораблів і десантних суден — була такою ж хаотичною, як і сам пляж. По-перше, ще з попереднього дня кораблі підійшли максимально близько до узбережжя, тож той бездоганний порядок, що панував напередодні за 11 миль від берега, зник. До того ж, 12 рот полку були розосереджені по різних транспортних суднах. Тому невеликі катери ВМС США снували серед цієї армади, а їхні екіпажі через гучномовці вигукували: «Усі підрозділи 175-го полку терміново мають прибути на пляж!»
Навіть після того, як наказ було доведено до всіх підрозділів, багатьом довелося чекати, поки флот збере достатню кількість десантних катерів (LCVP та LCA), щоб доправити їх на берег. Також знадобився час, щоб бійці могли спуститися з транспортних суден по сітках, розвішаних уздовж їхніх бортів. У результаті 175-й полк прибував на берег невеликими групами.
Саме тоді Герхардт із обуренням дізнався, де саме висадили 175-й полк. Він хотів, щоб полк висадився на західному фланзі пляжу «Омаха», біля В'єрвіля, аби звідти можна було швидко вирушити до Ізіньї. Проте військово-морське командування визнало висадку навпроти В'єрвіля надто небезпечною — особливо під час припливу, — через перешкоди на пляжі, які на той момент ще не встигли прибрати. Тому 175-й полк спрямували до Сен-Лорана, що за 3 км далі на схід. Пізніше Герхардт скаржився: «Полк висадили надто далеко на схід, через що знадобився тривалий марш уздовж узбережжя. З огляду на обмеження, з якими стикалися сухопутні війська, ця затримка могла дорого обійтися».
«Після висадки 175-й [полк] одразу спрямували до долини В'єрвіль. "175-й полк рухався пляжем у розгорнутому строю і потрапив під вогонь снайперів, — згадує Дж. Мілнор Робертс, ад'ютант генерала Джероу. — Але, що було значно гірше, солдати йшли просто серед тіл хлопців, загиблих напередодні, — і на цих хлопцях була форма 29-ї [дивізії]. Тож молоді бійці йшли поміж трупів своїх товаришів. Коли вони дісталися В'єрвіля, вони були глибоко пригнічені"».
Капітан Міллер вів роту F 175-го полку (за винятком одного відділення, яке загадковим чином зникло) на захід, уздовж підніжжя скель. Капітан Джиммі Гейс із полкового штабу помітив Міллера й попередив його: «Усе змінилося. Полковник Гуд мав рацію. Можете забути про початкові плани. Нам потрібно рухатися до Грюші — ось тут, на карті», — показав Гейс. — «Завтра вирушимо до Ізіньї, ще далі на захід». Міллер ніколи раніше не чув про Ізіньї; згідно з початковими планами, рота F 175-го полку мала прямувати на південь, віддаляючись від Омахи.
Рота «C» 175-го полку не отримала наказу про зміну плану й рушила на південь; згодом з’ясувалося, що решта полку перебуває в іншому місці. Рота протягом 3 днів билася в складі 115-го полку, перш ніж приєднатися до свого, 175-го.
175-й полк нарешті дістався пішки до пляжу поблизу В’єрвіля (Vierville), де в другій половині дня змішався з великим потоком військ і техніки, що просувалися вгору, долаючи підйом.
«Утворився затор — наче на розі 42-ї вулиці та Бродвею» (у Нью-Йорку), — згадує Слінглафф. — «Машини стояли бампер до бампера (транспорт 175-го полку, 110-го артилерійського батальйону та інших підрозділів), танки (747-го танкового батальйону, а також підкріплення й поповнення для 743-го), а посередині — піхота (зокрема, зі 175-го полку), і...» час від часу падає 88-мм снаряд.
Піднімаючись долиною Вієрвіль, бійці 175-го полку пройшли повз спартанський командний пункт 29-ї піхотної дивізії. «Цю зону було відгороджено мотузками, щоб ніхто не міг наблизитися до оперативних карт, — згадує лейтенант Сем Оллсап, командир взводу роти «А» 175-го полку. — Це нагадувало величезний, але організований хаос; усіма операціями дивізії керували з-за купи руїн».
У верхній частині долини бійці 175-го [полку] змінили напрямок на захід, щоб вийти з В'єрвіля. Це було на заході сонця (22:00); коли небо почало темніти, полк пройшов ще 2 км і повернув на південь, до маленького хутора Грюші. Вони мали коротку перерву на відпочинок, перш ніж вирушити в нічний марш назад до Ізіньї через Ла-Камб.