Висадка та бої на Les Moulins: Dog Red та Easy Green

Попередній бомбардування
Повітряне бомбардування виявилося цілковитим провалом. Планувалося залучити чотиримоторні бомбардувальники «Ліберейтор» (Liberator), але вони летіли на великій висоті, над хмарами. Оскільки точність бомбометання була низькою навіть за ясної погоди, командування союзників вирішило закласти додатковий «запас безпеки» відносно цілі. У результаті центр зони ураження змістився на кілька сотень метрів, а іноді й на кілька кілометрів південніше від наміченої цілі. Стало очевидно, що бомби ніяк не могли влучити у флотилії десантних суден, які в той самий час на повній швидкості наближалися до берега.
У результаті бомби розлетілися по місцевості, не завдавши жодної шкоди німецьким оборонним спорудам.

Корабельні обстріли виявилися більш ефективними, особливо у виконанні звичайних бойових кораблів — лінкорів, крейсерів та есмінців. З іншого боку, є свідчення того, що ракети, випущені з десантних суден типу LCT(R), часто падали в море. Насправді, було неможливо прицілитися або скоригувати вогонь із такого озброєння. Тривалість обстрілу іншими кораблями була занадто малою, щоб порушити систему німецької оборони.

Загалом, ці бомбардування виявилися дуже малоефективними.

Танки
«На цих ділянках не передбачалося використання плаваючих танків — лише звичайні танки, а також танки, що доставлялися на десантних баржах типу LCT(A)».
З чотирьох десантних барж LCT(A), що перевозили 8 лінійних танків 743-го танкового батальйону (743/Tk Bn) та 4 танки-бульдозери, лише дві (LCT 2075 та 2307) дісталися ділянки «Дог Ред» (Dog Red), а LCT 2050 прибула на ділянку «Дог Вайт» (Dog White). Вони прибули із запізненням. Баржа LCT 2275 затонула разом із вантажем.
Отже, на ділянці «Дог Ред» (Dog Red) було близько 4 стандартних танків плюс ще 2, а на ділянці «Ізі Грін» (Easy Green) танків, імовірно, не було зовсім.

Штурмова піхота, перша хвиля

Дванадцять десантних катерів (LCVP) двох штурмових піхотних рот сильно розсіялися через погану видимість (пожежі на трав’янистих схилах) і течію, спрямовану на схід.
Підрозділ F/116, призначений для сектору «Дог Ред» (Dog Red), висадився так: 4 баржі — на схід від сектору «Дог Вайт» (Dog White), і лише 2 баржі — у секторі «Дог Ред».
Підрозділ E/116, призначений для сектору «Ізі Грін» (Easy Green), опинився в інших місцях: 2 десантні катери (LCVP) — у секторі «Ізі Ред» (Easy Red), а 4 — у секторі «Фокс Грін» (Fox Green). Таким чином, вони були значною мірою розсіяні в східному напрямку, до Колвіля, у зоні відповідальності 16-го полку.
З іншого боку, на ділянку «Дог Ред» (Dog Red) прибули 5 із 6 десантних катерів (LCVP) роти G 116-го полку, які, за планом, мали висадитися на ділянці «Дог Вайт» (Dog White).

Отже, у першій хвилі на ділянці «Ізі Грін» (Easy Green) було зовсім небагато піхоти, а на ділянці «Дог Ред» (Dog Red) — загалом лише 6 або 7 десантних катерів (LCVP) із рот F та G 116-го полку. Висадившись безпосередньо під опорними пунктами (WN) 66 і 68 у районі Муленів (Moulins), ці підрозділи зазнали важких втрат під час перетину пляжу через вогонь кулеметів і мінометів. Дим від пожеж майже не давав захисту.
Ті, хто вижив, розсіялися на ділянці довжиною 1 км; вони притиснулися до галькового берега, який давав певний захист від куль, проте будь-який рух був неможливим. Кілька танків могли забезпечити вогневу підтримку, але вона була малоефективною проти добре замаскованих німецьких укріплень.
Американські солдати опинилися перед лінією колючого дроту, що відділяла їх від невеликої ґрунтової дороги. За дорогою розташовувалася вілла «Ле Сабль д'Ор» (Villa Les Sables d'Or) — у самому центрі німецького укріпленого району, який став ціллю для танків.

У секторі F/116 капітан Каллахан, не маючи радіозв’язку, отримав серйозне поранення, намагаючись вказати цілі для танка. Будь-яка спроба подолати колючий дріт закінчилася б повним знищенням. Тому вцілілі бійці роти виявилися притиснутими до землі на вкритому галькою схилі.

Коли вцілілі бійці роти G/116 усвідомили, що опинилися далеко на схід від визначеної їм ділянки, вони спробували здійснити складний і небезпечний маневр — переміститися вздовж берегової смуги, вкритої галькою. Вони швидко втратили будь-яку організованість і були змушені шукати укриття за численними поперечними насипами, що траплялися їм на шляху.

«Групи прориву» (Gapteams) зі складу SETF
Для кожного сектору було заплановано залучення двох груп розмінування (так званих «gap teams»): групи 5 і 6 — на ділянці «Дог Ред» (Dog Red), а групи 7 і 8 — на ділянці «Ізі Грін» (Easy Green); їхнє прибуття очікувалося, за планом, о 6:33 ранку.
Схоже, що всі вони прибули до сектору «Дог Ред» (Dog Red) із запізненням приблизно на 15 хвилин — близько 6:45 ранку. Оскільки їм потрібно було завершити роботи до підйому рівня моря (тобто до 7:00 ранку), а перебували вони навпроти Ле-Мулен (Les Moulins) під вогнем опорних пунктів WN 66 та 68, вони не змогли виконати поставлене завдання, втративши при цьому значну частину особового складу та спорядження.
Дві групи забезпечення проходів (Gapteam C та D), які мали надати підтримку о 06:41 ранку, прибули занадто пізно; до того ж, група C висадилася в секторі «Фокс Грін» (Fox Green) біля Кольвіля.
Жодна з цих груп не отримала підтримки танка-бульдозера, як планувалося; усі вони прибули надто пізно.

...Штурмова піхота, 2-га хвиля

Ця друга хвиля десантних катерів (LCVP) зіткнулася з тими ж проблемами, що й попередня: впливом течії та поганою видимістю.
Рота «I» 116-го полку мала наблизитися до сектору «Дог Ред» (Dog Red), проте її шість десантних катерів (LCVP) прибули на схід від сектору «Ізі Грін» (Easy Green).
Рота L/116 мала наблизитися до сектору «Ізі Грін» (Easy Green); вона розосередилася на межі секторів «Ізі Грін» та «Ізі Ред» (Easy Red).
Підрозділ M/116 (81-мм міномети та важкі кулемети), висадка якого планувалася на ділянці «Дог Ред», прибув на західну частину ділянки «Ізі Ред».
З іншого боку, рота K/116-го полку, висадка якої планувалася в секторі «Дог Вайт» (Dog White), висадилася на схід від сектору «Ізі Грін» (Easy Green), змішавшись із підрозділами роти I/116-го полку.

Таким чином, близько 7:30 ранку основні сили 3-го батальйону 116-го полку опинилися між населеними пунктами Ле-Рюке (Le Ruquet) та Ле-Мулен (Les Moulins), проте часто на значній відстані від опорних пунктів (WN) 65 і 66, які контролювали виходи з пляжу. Далеко від цих вогневих точок підрозділи зазнали відносно незначних втрат, що не завадило їм просунутися до пагорба над пляжем, який був слабко захищений.

(Деталі) Схема висадки, запланованої навпроти Сен-Лорана. — (подробиці) Схема висадки, запланованої навпроти Сен-Лорана

(подробиці) ранкові переміщення в секторі Мулен — (подробиці) Ранкові переміщення в секторі Мулен

Прибуття саперів, інженерів для облаштування плацдарму та перших медичних груп на десантних суднах типів LCI та LCT
Разом із багатьма десантними баржами для танків (LCT) до сектору «Дог Ред» (Dog Red) прибуло десантне судно LCI 94 (з підрозділами 112-го інженерного батальйону та 104-го медичного батальйону). Також прибуло судно LCI 84 (яке мало висадитися в секторі «Дог Вайт» (Dog White), але було перенаправлене сюди); на його борту перебували підрозділи 149-го інженерного батальйону, 7-го батальйону забезпечення висадки (Beach Battalion), 104-го медичного батальйону, а також штаб 116-го полку (передова група зв’язку та управління).
Також до сектору «Ізі Грін» (Easy Green) прибуло десантне судно LCT 90, що перевозило підрозділи 149-го інженерного батальйону та 7-го батальйону забезпечення висадки на узбережжі.
Цим десантним суднам (LCI) вдалося відійти, попри влучання німецьких снарядів. Вони змогли перетнути лінію мінних загороджень — ймовірно, тому, що ці міни (протитанкові міни типу «Tellermine») не витримали впливу припливів, які траплялися двічі на добу.

У Перед опорним пунктом WN 66 майор Бінгем, командир 2-го батальйону 116-го піхотного полку (II/116), опинився з підрозділом, який зазнав величезних втрат від німецького вогню. Вогонь в основному вівся з вілли «Ле-Сабль-д'Ор» (Les Sables d'Or) — триповерхової будівлі, яка, хоч і була сильно пошкоджена внаслідок обстрілів з боку військово-морських сил, все ще слугувала позицією для німців (зокрема, на рівні першого поверху). За допомогою інших офіцерів зі свого командного пункту та кількох солдатів роти F/116, він кілька разів — проте безуспішно — намагався просунутися до виходу D3. Часто зброя солдатів виходила з ладу через пісок, який доводилося ретельно вичищати. Бінгем також надав допомогу полковнику Томпсону (командиру 6-ї спеціальної інженерної бригади), коли той отримав тяжке поранення в горло. Згідно з деякими свідченнями, Бінгем піднявся на верхній поверх вілли, але, виявивши, що зброя його бійців непридатна до використання, вийшов назовні; після цього він дістався східної частини будинку, перебрався до скелі й спустився вниз, проте закріпитися там не вдалося. Згодом майор Бінгем повів свою невелику групу на схід, де приєднався до 3-го батальйону (III/116), який піднімався на скелю в напрямку Сен-Лорана.

Далі на схід, у секторі «Ізі Грін» (Easy Green), 3-й батальйон 116-го піхотного полку висадився без значних втрат між опорними пунктами WN 66 та WN 65. Батальйон втратив орієнтацію, оскільки опинився не у своєму секторі (мав бути в секторі «Дог Ред» / Dog Red) і мав рухатися позаду 2-го батальйону; втім, у секторі «Ізі Грін» майже не було піхоти, за винятком частини роти G 116-го полку.
Їм вдалося подолати колючий дріт і відкриту рівну ділянку, а потім, оминаючи міни, піднятися на скелю, рухаючись одне за одним. Вони пройшли через опорний пункт WN 67, який був дуже слабко захищений — схоже, це була лише приманка з великою кількістю земляних укріплень, траншей і воронок, але майже без бійців. Лише один бункер довелося нейтралізувати бійцям роти L/116 за допомогою вибухових зарядів.
Близько 8:30 ранку батальйон перебував на плато, проте командний пункт залишався біля підніжжя скелі аж до другої половини дня. Накази не передбачали входу в Сен-Лоран; натомість ставилося завдання перегрупуватися на південний захід від села. Батальйон, розділений на групи за човнами, рушив праворуч, щоб перетнути долину Мулен, яка лежала на його шляху. Через це він опинився під позицією WN69, яку добре обороняла німецька рота і де також розміщувалася батарея з 40 реактивних установок «Nebelwerfer».
Роти «I», «K» та «L» потрапили під вогонь з боку... ...кулемети та снайпери з опорного пункту WN69; просунутися на схід від долини, що відділяла їх від WN69, вони не змогли. Окремим підрозділам вдалося перетнути долину на північ від WN69 і встановити контакт із рейнджерами, які наступали в напрямку В'єрвіля, проте основні сили 3-го батальйону 116-го полку залишалися на північ від Сен-Лорана аж до вечора.

Після цього в бій вступив 115-й полк.
Згідно з початковими планами, 115-та полкова бойова група (RCT) входила до складу сил «B» (сил підтримки). Вона мала прибути до пляжу Омаха в другій половині дня 6 червня, щоб висадитися — за потреби — увечері того ж дня або наступного дня. Передбачалося, що висадка відбудеться в районі Мулен, імовірно, без опору, оскільки вихід D3 мав бути відкритий силами 116-го полку; після цього підрозділ мав просуватися через місцевість у південному напрямку до шосе RN13.

Фактично, на прохання генерал-майора Герхардта, командира 29-ї піхотної дивізії, 12 десантних суден (LCI) трьох батальйонів (загалом 2500 осіб) були включені до складу конвоїв «З’єднання О» (Force O). Це дозволяло, за потреби, висадити їх раніше (700 військовослужбовців, які супроводжували транспортні засоби та артилерійські гармати, приписані до 115-ї полкової бойової групи (115th RCT), залишилися в конвоях «З’єднання B» (Force B), оскільки їхня термінова присутність на березі не була потрібна). Рішення про висадку 12 суден LCI зі складу 115-ї полкової бойової групи було прийнято невдовзі після «часу H» (моменту початку висадки), коли стало очевидним, що німці чинять несподівано сильний опір. Полк мав висадитися в районі Ле-Мулен (Les Moulins), на ділянці «Дог Ред» (Dog Red), починаючи з моменту H+4 (тобто о 10:30).

Коли десантне судно (LCI) підійшло до ділянки навпроти Ле-Мулен (Les Moulins), виявилося, що перешкоди на пляжі не були прибрані, а вихід D3 повністю контролювався німцями. Тоді екіпаж LCI почав шукати більш зручне місце і знайшов його на схід від Рюке (Ruquet). Час було втрачено: висадка для I/115-го та II/115-го батальйонів відбулася до 11:00, а для III/115-го — о 12:00. Однак це порушило графік прибуття останніх батальйонів 18-го полку. (див. опис боїв у районі Рюке)
У другій половині дня 115-й полк перетнув долину Рюке в західному напрямку. Потім він рушив до села Сен-Лоран, яке добре обороняли німці, перекривши шлях.

У другій половині дня 2-й батальйон 115-го полку розпочав наступ у районі Сен-Лорана, просуваючись у напрямку церкви та ферми Прієре (Prieuré). Згодом дзвіницю було зруйновано вогнем з есмінця «Томпсон» (USS Thompson), а танк 741-го танкового батальйону увійшов на вузькі вулиці Сен-Лорана, нейтралізувавши кілька німецьких вогневих точок. На підході до головного перехрестя танк потрапив під обстріл — імовірно, з німецького протитанкового гранатомета (фаустпатрона), проте снаряд не влучив у ціль. Після цього танк відступив за межі села.

Що ж до батареї реактивних мінометів «Небельверфер» (Nebelwerfer), то її виявили моряки (есмінець USS Thompson), яким вдалося нейтралізувати її близько полудня. Однак ще вранці батарея встигла випустити більшу частину свого боєкомплекту по пляжу Мулен — імовірно, за цілевказівками спостережного пункту, розташованого на позиції WN68.

Артилерійський вогонь вів 58-й батальйон польової артилерії (на самохідних установках). Його підрозділи — 11 самохідних гаубиць — висадилися в районі Рюке в другій половині дня; це були вцілілі машини після невдалої ранкової спроби висадки на ділянці «Дог Ред» (Dog Red). З 16:00 він розгорнув свою батарею біля витоку долини Рюке (Ruquet).

Зрештою, близько 20:15, 2-й батальйон 115-го полку довелося вивести із Сен-Лорана. До того моменту підрозділ втратив — унаслідок бойових дій — близько 100 бійців і 6 офіцерів (із рот «E» та «F» 115-го полку). Бій був запеклим: німці без вагань стріляли навіть по американських медсестрах, які носили відповідні нарукавні пов’язки, а полонені німці рідко добиралися живими до таборів, підготовлених для них у районі Рюке.

3-й батальйон 115-го полку, що перебував у резерві на схід від Сен-Лорана, близько 20:00 зайняв позиції перед Сен-Лораном.

Своєю чергою, 1-й батальйон 115-го полку обійшов село з півдня, пройшовши якомога ближче до нього.
Рота «А» 115-го полку (La Cie A/115) організувала заслон на дорозі до Форміні (Formigny).
Полковник Блатт, командир I батальйону 115-го полку, отримав серйозне поранення внаслідок мінометного обстрілу під час розгортання мінометної роти (D/115) та її командного пункту в траві, за 500 метрів на південь від Сен-Лорана. Блатт, поранений у голову осколком, був переміщений до берегової лінії, а звідти евакуйований на корабель. Він помер, не діставшись до Англії.

Тим часом, увечері 2-й батальйон 115-го полку просунувся ще далі на південь, а потім на захід — через поля, значно південніше Сен-Лорана, — прямуючи до дороги, що веде від В'єрвіля до Форміні.

Усі ці підрозділи окопалися на ніч, очікуючи на відновлення бойових дій 7 червня.

Тим часом майор Бінгем із залишками свого батальйону (II/116), який зазнав значних втрат, не зміг пробитися через хутір Ле-Мулен. Тому він повернув ліворуч, у бік Рюке, і піднявся до Сен-Лорана, проте просунутися далі вглиб села йому не вдалося.

Підрозділи 116-ї полкової бойової групи (RCT) у Сен-Лорані опинилися в ізоляції, не маючи зв’язку з передовим командним пунктом полковника Кенхема, розгорнутим на оборонній позиції у В’єрвілі. До складу цих підрозділів входили залишки 2-го батальйону 116-го полку (майор Бінгем), 3-го батальйону 116-го полку (підполковник Мікс), а також група зв’язку штабу 116-го полку (капітан Сінк), яка була відрізана від свого командира — полковника Кенхема. Оскільки радіозв’язок вдалося налагодити лише ввечері, близько 22:00, Кенхем прийняв рішення перегрупувати весь свій передовий командний пункт у Сен-Лорані; це було здійснено 7 червня, приблизно о 6:00 ранку. Таким чином, після розрізненості, спричиненої боями 6 червня, управління 116-ю полковою бойовою групою знову майже повністю перейшло до рук її командира.